СОБІ ЧИ ЛЮДЯМ?

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

25 липня 19:55

397

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

З поштової скриньки

– Ти що, в пралці речі зібралась прати? Та вона чотириста євро коштує! Ми її аж з Італії везли! Новесенька! Думай, що говориш! – щиро обурювалась свекруха. – Візьми тазик, я в ньому перу.

«Прошу, живіть з нами, – благала свекруха. – Для сина ж і його дітей двоповерховий будинок звели. Що, ми дарма все життя на заробітки їздили? Там же все є – заходь і живи». І нащо ж ми погодились? Такого й не вигадаєш.

З моїм чоловіком ми познайомились у Польщі на заробітках. Хоч і не було особливо часу кохання крутити, але ми вже за три місяці повертались додому з твердим рішенням одружитись. Мої батьки відразу запропонували нам свою столичну квартиру, а самі хотіли поїхати в село вік доживати. Ми й погодились, адже район був прекрасний, неподалік – школа і садок, та й я вже виношувала наше майбутнє дитя.

Повідомили радісну новину батькам чоловіка, які на той час працювали в Італії.

– Прошу, живіть з нами, – благала свекруха. – Для сина ж і його дітей двоповерховий будинок звели. Що, ми дарма все життя на заробітки їздили? Там же все є – заходь і живи.

Хоч моя мати й була проти, але я погодилась. Місцевість у них і справді чарівна: гори. Весілля влаштували пишне, але не в ресторані, як заведено у столиці, а справжнє, з дотриманням усіх звичаїв. Усі витрати на забаву оплатили батьки чоловіка, адже ми нічого такого не хотіли і їм буквально вмовляти нас довелось.

– Та мені соромно буде поглянути людям в очі, – мовила свекруха. – Єдиного сина без справжнісінького весілля одружити? Засміють.

Феєрично було. Єдине, що мене насторожувало, – відкритість свекрухи. Йдемо з нею в салон сукню міряти, то вона вже викладає в соцмережі фотозвіт, навіть цінники фотографувала. Вибираємо фату – та ж історія. А вже торт вибирали не за смаком, а за ціною, висотою і за тим, який він матиме вигляд у кадрі.

– У нас буде найкраще весілля, – потираючи руки, говорила свекруха, – всім носа втру.

Я ні за що не платила, тому лиш усміхалась на її дивацтва. Зрештою, нічого поганого свекруха не купувала. Усе найдорожче і найшикарніше.

Нам найняли найкращого фотографа і кінооператора. Обидва були не аматорами, а профі з телебачення. На весілля були запрошені навіть господарі, в яких працювали в Італії свекри. Про це свекруха не втомлювалась нагадувати всім, із ким розмовляла.

Відгуляли. Усе минуло на найвищому рівні. Уже за два дні свекри повернулись до Італії, а ми – до Києва: мені потрібно було захистити дипломну роботу.

Три роки минуло, в нас підростала доня, і свекри попросили все ж переїхати до них. Непорозуміння почались із першого ж дня.

Нас поселили не у двоповерховому будинку, а разом зі свекром і свекрухою у старій хатині поряд. Там була велика кімната і піч. На моє німе запитання свекруха відповіла:

– Так то ж хата.

А це тоді що? Чоловік знизав плечима і запропонував зачекати, можливо, то тимчасово і ми житимемо в будинку, а вони – в ось цій хатині. Далі – гірше!

Коли я захотіла випрати речі й попросила ключ від будинку, де стояла пралка, отримала ночви і якусь дощечку:

– Пери!

– Але ж там стоїть сучасна пралка, чому я повинна прати в тазику?

– Та вона чотириста євро коштує! Новесенька! Думай, що говориш!

Тут уже чоловік не витримав:

– Нащо ж ми всі, мамо, скільки себе пам’ятаю, на заробітки їздимо? Аби будинок вищий, аніж у сусіда, звести і жити у старій хаті? Аби щодня змітати пил з дорогої пралки і прати речі в ночвах?

– А ти що, жити там хотів? – щиро здивувався свекор. – Ти чула, жінко? Сміх, та й годі.

Я так нічого й не зрозуміла. Уже наступного дня нас везла машина назад до столиці. Свекри з нами не розмовляють, адже ми їх начебто на все село ославили. Свекруха всім розповідала, що син з невісткою приїхали жити назавжди, а ми вчинили негідно.

Чоловік каже, що маму завше хвилювала думка інших людей, що дім спочатку мав бути одноповерховим, але сусід добудував собі другий поверх, і батьки заклали фундамент під двоповерхову будівлю. Мене це насмішило, але вони змінювали тричі паркан, бо хтось у селі мав кращий. А особливо вразило те, що свекруха прокидається о п’ятій ранку, вмикає світло в хліві й у будинку та йде спати далі. Усе це робить для того, аби сусіди бачили, яка вона чудова господиня.

Речі я випрала вже вдома. А що то в них за спосіб життя такий, я так і не зрозуміла досі.