ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
389Життєві історії
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
Водій сторожко вдивлявся в темряву, їхав повільно й позирав на годинник. Встигне чи ні? До опівночі лишались хвилини. Вони гупали у скронях і підганяли: «Поквапся!». Але ж сніг, ожеледиця, та й шосе якесь підозріле. Жодного ліхтаря. Лише відбійники обабіч дороги відбивають світло від фар. Де він? Заблукав? Чи, може, випав з реальності в цю негоду?
«Прямуйте і не звертайте», – озвався знову навігатор. І так уже зо три кілометри. Хоч би бензину вистачило... От йолоп! Погодився на таку авантюру. Навіщо? Виграв, бачте, можливість доставити найцінніші посилки року. Пишався собою, радів. Це ж привілей! І преміальні, як у казці. Та охочих підзаробити виявилося небагато. Він та ще один, такий, як він, кур’єр-новачок. Служба доставки ЩАСТЯ. Ну яке щастя в такі темні часи?! Що в тих посилках, окрім чогось конче потрібного? Якісь теплі речі на зиму чи банки меду? Чи не щастя. А тягти все це доводиться бозна-куди.
«На першому повороті – праворуч», – перервав думки навігатор.
– Слухаюсь і підкоряюся, – пробурмотів парубок.
Він метнув погляд на коробку, що лежала поруч у салоні, й підступна думка зазирнути всередину полонила його, запалила. Ну хоч би одну з оцих яскравих обгорток зірвати! Уявити, що такий подарунок для нього! Що станеться, якщо взяти й розкрити? Ніхто ж не дізнається. Він тут сам, довкруж лише сніг і місяць круглий, немовби сирна голівка. Раптом у коробці сир? Він дуже любить «Рокфор»... У нього й прізвисько таке саме, через надмірну любов до сиру.
Рука потягнулася до однієї з посилок, але не встиг Рокфор торкнутися золотавої стрічки, аби потягнути до себе й розв’язати, як десь у сніжній імлі почулися звуки сирени. Поліція?!
– Автівка з номерним знаком ЩАСТЯ, зупиніться, – почулося зовні.
Він саме встиг повернути праворуч, як наказав навігатор, а тут таке! Тільки поліції бракувало.
Довелось зупинятися і відчиняти вікно. Сніжинки влетіли в теплий салон, неначе хтось їх жбурнув щедру жменю. Водія пересмикнуло. Бр-р.
– Святий вечір! – привітався поліціянт.
– Добрий вечір, – не розгубився Рокфор.
Поліціянт увімкнув ліхтарик.
– Що везете цієї темної ночі? Контрабас? – поцікавився він і гигикнув.
– Та який контрабас? Я навіть не знаю, що це таке.
– Не знаєш?
– Ні.
– Пояснюю, пане Незнайку. Цигарки, алкоголь, кава... напрутники?
– Напрут... що? Боже збав! – крикнув, злякавшись власного голосу водій ЩАСТЯ. Іспанський сором наринув на нього вперше в житті, і вуха зрадницьки запалали. – Як ви могли таке припустити? Я ж на роботі! У нас фірма солідна, 250 років на ринку! Служба доставки ЩАСТЯ.
– Бачу, тому й питаю. Яке щастя без алкоголю та цигарок?
Поліціянт зареготав і захекався. Вітром з нього зірвало картуз, та він цього не помітив. Розчервонівся від сміху.
– То що ж у цих нарядних, чорт забирай, коробках? – улесливим голосом спитав він. – Зізнавайся!
Просунув кирпу у відчинене вікно й намагався вгадати:
– Сало?
– Не думаю, – зніяковів Рокфор.
Та правоохоронець не відступав. Дивився на кольорові коробки, немовби кіт на сметану.
– Слухай сюди, братику, – сказав він суворо, – доведеться тебе штрафонути. Спитай, за що!
– Цікаво, за що?
– А я скажу! – зі знанням справи поліціянт потирав підборіддя. – За неналежне використання можливостей.
Рокфор тільки глипав очима.
– Не второпав?
– Ні.
– Я так і думав. У тебе скарб під рукою! Щастя, можна сказати. А ти на нього навіть не дивишся. Крутиш своє кермо, як баран, а про щастя гадки не маєш. А воно ось! Тутечки! Тільки руку простягни і схопи! Такий шанс!!!
Тиша запала, та ненадовго. Вже за мить хлопець знову почув:
– Не будь нудним! Ніхто тебе не спіймає. Як звати?
– Рок... Андрій.
– Отож, Андрійку, пощастило тобі, пройдисвіте, що ти мене зустрів у такий час. Я в тебе навіть водійських прав не питаю і накладної не вимагаю. Тільки разом глянемо, що на Різдво людям дарують. Що в їхньому розумінні щастя. Розкривай посилку, бо я зараз лусну із цікавості!
– Ні, – не замислюючись, відмовив Андрій. – Не можна, шановний.
– Чого це? Ти чесний, чи що? Підтягни до мене он ту зеленяву коробочку, – підморгнув він.
– Ні! Це не для вас.
– Не для мене?! То, може, для тебе? – примружився поліціянт. – Тобі таке дарували хоча б раз у житті?
– І не для мене, – сам собі здивувався Рокфор. – Мені це люди довірили. Вони чекають на своє щастя. Довго чекають, а я тут з вами базікаю.
– Хитрий, хамлюга! – по-доброму всміхнувся пан у поліційній формі.
Був це справжній охоронець порядку чи справжній диявол? Цього Андрій достеменно не знав.
– Їжжай! – почув він і притьмом зачинив вікно.
Проблискові маячки зникли в темряві.
До Різдва лишилося декілька хвилин.
– Поїхали, – тихенько сказав навігатор. – Встигнемо.
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
506
Життєві історії
