СЛОВО ВИЛЕТИТЬ ГОРОБЦЕМ, А ВЕРНЕТЬСЯ ВОЛОМ

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

22 жовтня 23:32

Джерело: Газета «Життєві історії»

Історії з життя

СЛОВО ВИЛЕТИТЬ ГОРОБЦЕМ, А ВЕРНЕТЬСЯ ВОЛОМ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

До переїзду в інше місто батьки Мар’яни готувалися довго і ретельно. Квартира була вже придбана, батьки частково закупили будівельні матеріали для ремонту, перевезли деякі речі. Проте остаточно переїхали, коли в Мар’яни закінчився навчальний рік.

Усе літо працювали в новій квартирі: ремонтували, облаштовували. Словом, обживались на новому місці. У вересні батьки пішли на нову роботу, а Мар’яна – у нову школу.

Проблем з роботою в батьків не було. Тато влаштувався будівельником. Мати – вчителькою в школу. Мар’яна чекала початку нового навчального року з нетерпінням і трохи з острахом, адже це велике місто й спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземних мов. Мабуть, і вимоги до учнів будуть більшими, ніж у попередній школі. Чи складеться в неї з учнями, вчителями? Запитань було багато, Мар’яна нервувалася. Та все склалося добре.

Симпатична чорнява Мар’янка одразу знайшла спільну мову з однокласниками, сумлінно навчалась. Після закінчення школи збиралась їхати в столицю вступати до вищого навчального закладу. Усе так, як вони з батьками мріяли.

Мар’яні дуже сподобався хлопець, з яким вона сиділа за однією партою. Антон теж не залишався байдужим до симпатичної однокласниці. Почали зустрічатися. Разом були не лише в школі, а й у вільний час. Усе було гаразд. Єдине, що турбувало Мар’яну, – недоброзичливе ставлення до неї матері Антона.

Тетяна Василівна дівчину терпіти не могла. Що вже про неї казала: і нечупара, і нечемна, і не вміє поводитися гідно, і взагалі, вона не пара її синові. Тетяна Василівна – дама освічена, бо після школи закінчила курси крою та шиття, до того ж
дружина полковника та неперевершена мати сина-красеня. Тому вона краще знає, хто кому підходить, а хто ні.

Антон спочатку тримався стійко, адже він сам вирішуватиме, хто йому подобається, а хто ні та з ким йому бути! От вони закінчать школу і поїдуть до столиці. Там навчатимуться й працюватимуть. І буде в них своє життя.

Батько сина підтримував і завжди казав дружині, щоб не лізла до того «зі своєю дурнею». Пані Тетяна на якийсь час трохи притихла, проте не змирилась.

Діти пішли до випускного класу, то ще рік – і вони поїдуть? Не буде того! Вона ніколи не допустить, щоб вони разом поїхали до столиці, а щоб жили разом – і поготів.

Що тільки вона не робила, щоб розлучити сина з дівчиною – пліткувала, паскудила дівчину, але все марно. Проте жінка не думала відмовлятися від своїх планів розлучити їх.

Друга чверть закінчилася. На свята Мар’яна з батьками поїхали гостювати до маминої сестри. А коли повернулись, Мар’яна захворіла на грип. Потім ускладнення – бронхіт. Антон теж захворів: висока температура, сильний головний біль. Отоді й скористалася нездоровим станом сина супермати і прошепотіла, як змія:

– Знаєш, синку… Навіть не знаю, як тобі сказати. І чи казати взагалі? Та як же я можу не сказати і промовчати, якщо люди кажуть, що у твоєї Мар’янки – СНІД? Це ж таке… не про тебе буде сказано, – белькотіла пані Тетяна, уважно подивившись на сина, виснаженого недугою.

До цієї теми пані Тетяна поверталась неодноразово, адже добре знала свого сина, тож розуміла, коли, де, як і що казати.

У школі почалися заняття, але Мар’яна повернулася на декілька днів пізніше. І одразу збагнула: щось не те, щось змінилося, ніхто з нею не спілкується – під будь-яким приводом чи взагалі без приводу.

Антон пересів за іншу парту, пояснивши, що він так важко перехворів і не хоче сидіти біля вікна, боїться протягів. Спочатку Мар’яна все списувала на грип. Багато хто з учнів перехворів, настрій не той, втома від уроків, а ще й треба наздоганяти шкільну програму, до того ж випускний клас. Так заспокоювала себе дівчина, але ж настрій був…

Якось ішла шкільним коридором, а в спину хтось безжально вигукнув: «Снідівка!».

Зайшла до класу, мовчки зібрала речі й пішла додому. Як дійшла до квартири, і не пам’ятала…

«Яка підлість, який цинізм, бруд, ганьба…» – плакала вдома. Ну, всі – то всі, але Антон?!.

Ввечері, коли прийшли батьки, все їм розповіла. Наступного дня Мар’яни до школи не відпустили. Туди пішли батьки.

Директор і класна керівниця потупили очі, бо їм про цю, як вони висловились, «ситуацію» нічого не відомо. Але вони неодмінно вживуть заходів, щоби… Та от добре було б, якби всі троє надали відповідні медичні довідки…

…Довідки принесли. До школи Мар’яна майже не ходила – нервовий зрив… Проте багато вчилася вдома, вдало склала випускні іспити й одразу разом із матір’ю поїхала до тітки у столицю. Вступила до інституту, і настрій одразу поліпшився: нове життя, нові знайомі.

На другому курсі дівчина познайомилася з майбутнім чоловіком. Побралися. На четвертому курсі вже народилась дитина – синочок Сашко. Про Антона більше не згадувала. Недарма ж люди кажуть: усе, що відбувається, усе на краще.

Чоловік отримав роботу за кордоном. Там Мар’янка народила другу дитину. Чоловікові пропонували продовження контракту, та вони вирішили повернутися. Засумували за домом, батьками, рідними.

Якось на вулиці випадково зустріла Антона. Мар’яна б його і не впізнала, якби він її не окликнув. Запропонував піти до кав’ярні. Відмовилась. Попросив дозволу провести – теж відмовилась. Вона поспішає. Її чекають вдома. Але Антон не відставав, ішов за нею винуватився, просив пробачення. Спокійно вислухала і сказала, що вона давно все пробачила й забула.

Мар’яна пішла, а Антон ще довго стояв та дивився їй услід.

Жінка поспішала. Он уже й чоловік двічі телефонував. Вдома її зачекались, хвилюються.

Антон додому не поспішав. З дружиною стосунки в нього погані. Вони на межі розлучення. Після того як не стало батька, він забрав матір до себе. Свекруха з невісткою не зживаються, то вдома – пекло. Попереду розлучення та все, що з ним пов’язане. Болить душа за дітей. У нього їх двоє. Антон би хотів, щоб після розлучення діти залишилися з ним, та дружина ж не віддасть, хоча дітьми й не цікавиться. Усе на ньому: діти, дім, робота. От зараз прийде додому – і треба буде залагоджувати чергові сварки матері й дружини. Як усе набридло… Антон ніколи не розмовляв з матір’ю про Мар’яну. Згодом він сам усе зрозумів. Та було вже пізно. Хоча й картає себе за це до сьогодні. Та що вже поробиш, що було, то було, як сталося, так сталося. Нічого вже не зміниш.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!