СИН НАЙКРАЩОЇ ПОДРУГИ

Коли побачила сина подруги, отетеріла. Не повірила власним очам, але сумнівів не було: він схожий на мого чоловіка, мов дві краплі води. Виходить, у найважчий момент мого життя вони були разом? Як жити далі, знаючи, що чоловік зрадник, хоч і сталось це тридцять років тому?

У те місто я поїхала до санаторію. Завжди їжджу до іншого, а цього разу через ремонт корпусу поїхала сюди. Яким же було моє здивування, коли одну з процедур прийшла робити моя давня найкраща подруга! Я зраділа, мов дитина. Розплакалась. Ми обій­нялись.

Маринку я тридцять років шукала всім колишнім Союзом. Не допомагав ні інтернет, ні телепередачі. Як поїхала моя люба подруга, нічого не пояснивши, так і зникла з мого життя. Ми розговорились. Вона все про мене розпитувала, про те, як ми з Пет­ром живемо, як мої батьки.

Я почала розпитувати про неї, чому і де зникла, а Марина якось так тему одразу змінювати почала, все здоров’ям моїм цікавилася. А про себе мовчок. Я чекала, що подруга мене на гостину запросить: згадати ж нам є що. Але вона із сумом сказала, що їде у відрядження.

Наступного дня я запитала в однієї з медсестер, куди ж скерували Марину, а та здивовано змигнула:

– Вона занедужала. Взяла лікарняний на три тижні, якесь важке захворювання в неї.

Я випросила адресу подруги і помчала її провідати. Сказати, що я Маринку здивувала, то ні. У її очах був страх, коли вона побачила мене на порозі. Я принесла Марині повні сумки фруктів, а подруга здорова, і жодних ознак недуги я в неї не помітила.

Гарно ми посиділи. Згадати нам було що. Адже росли ми разом, потім дівували, і саме Марина була дружкою на моєму весіллі. Дивилась я на свою подругу і ніяк не могла зрозуміти, що ж не так. Ніби й не було між нами непорозумінь, ніби і розлучились ми друзями, а якесь напруження я відчувала. Але все те було пусте. Основне – я її знайшла.

Саме Маринка колись мене врятувала. Не хочу я той період згадувати, але був у моєму житті час, коли я не могла ні встати, ні слова мовити. Маринка тоді саме закінчила інститут. Вона взялась мене рятувати, хоч усі фахівці на мене вже й рукою махнули. Натирала мене якимись терпкими травами, загортала у вимочене в чомусь простирадло і – під ковдру, масажі робила мені постійно. Подрузі допомагав мій Петро. Так удвох вони мене до життя й повернули.

У нас із Петром було гарне життя, але мали ми один сум на двох: після тієї недуги я не могла народити. Петро завжди казав, що то не важливо, але якби ви бачили, як він бавився із сусідніми дітками. Колись ми навіть дитину із сиротинця взяти хотіли, але… Чомусь не змогли, не зробили.

За три години Маринка, поглянувши на годинник, попросила вибачення і попрохала мене піти, адже в неї було заплановано якусь важливу справу. Ну, не дуже чемно, але я ж теж гість непроханий. Зібралась, вийшла з квартири. Аж тут відчиняється ліфт – і виходить з нього молодик. У мене аж ноги потерпли – точна копія мого чоловіка. Привітався, пройшов до Маринчиної квартири і відчинив її власним ключем.

Я так і залишилась стояти. У голові склався пазл велетенського обману завдовжки у все моє життя. Петро і Маринка зустрічалися тоді, коли я була безпомічною. Зрадили мене. Обоє. Щойно я почала ходити, Маринка зникла. А я тільки зараз зрозуміла, чому мій чоловік заплакав, коли вона, побачивши мене на ногах, сказала:

– Ось і все скінчилось. Світлана нарешті ходить. Мені більше нічого тут робити.

Це були слова не до мене. Марина так тоді прощалась із Петром. Цікаво, чи знає він про сина? Мабуть, ні, бо ж ніколи й на день мене не залишав. А якщо дізнається, як учинить?

Неприємно зараз на душі. Пет­ро тоді плакав – значить, кохав Марину. А вона, шляхетна людина, про сина не розповіла, аби нашу сім’ю не руйнувати, аби мене після всього не хвилювати. Сама дитину ростила, бо шкодувала мене... А коли спала з Петром, Марині не було мене шкода?

Усе моє життя виявилось ілюзією. Хочеться прийти і про все розповісти Петрові, поглянути в його зрадливі очі. Але щось десь усередині не дає мені цього зробити. Я боюсь, що цей учинок змінить усе моє життя. А я не хочу. Я щаслива була до цього дня.

І як учинити, як жити далі?