Історія з життя

Це було типове побачення з типовим хлопцем із типового сайту знайомств. Ми якийсь час обмінювалися повідомленнями, і він здавався мені непоганим... Помірно розумний, з непоганим гумором, не хам, не сексист, але... Нічого особливого. Без родзинки кекс, знаєте... Тому я вирішила зустрітися з ним, аби зацінити в реалі й ухвалити остаточне рішення.

Словом, ми сиділи в типовому кафе, пили типову каву, я колупала ложечкою типовий бісквіт, що на смак і на вигляд більше скидався на просочену сиропом губку. Та й розмова не клеїлася. Я відчувала, як шальки терезів схиляються до того, щоб різко згадати про термінову справу та ввічливо попрощатися.

– ...То ким ти працюєш? – долинуло до моєї свідомості.

– Ти вже запитував, і я відповіла. Відьмою.

– А серйозно?

– Та куди ж серйозніше?

– Дівчата часто так кокетують, ну знаєш, аби... набити собі ціну. Ніби я така таємнича, загадк...