РІК КАРДИНАЛЬНИХ ЗМІН

Цього року в житті Ліни відбулося чимало змін. Нарешті вона досягала певного успіху, обійняв посаду керівника відділу, але водночас їхня компанія ліквідува­лася, не втримавши позиції на безжальному ринку конкуренції великого бізнесу.

В особистих стосунках останнім часом не складалося, чоловік усе частіше затримувався з друзями допізна, приходив додому нетверезим. Але на думки про розлучення сама собі доводила нібито беззаперечні аргументи: «Будеш одиначкою, хіба легко дитину на ноги поставити самій, та й без батька ростити не го­диться». Терпіла. А скільки треба зазнати страждань, щоб той терпець урешті-решт увірвався? Тепер Ліна знала. Коли чоловік не прийшов ночувати додому, а вранці заявиться зі шлейфом жіночих парфумів. За лічені хвилини зібрала валізу й виставила за двері разом з її власником. Отак залишилася в одну мить без роботи, без сім’ї, ще й квартиру навпіл доведеться ділити з чоловіком після розлучення. Добре, що в доньки все складається добре: навча­ється на першому курсі вищого навчального закладу, збирається заміж.

Перед новим навчальним роком Ліна знайшла нову роботу, влаштувалася викладачем до коледжу.

Ліна дістала старий альбом з фотографіями, гортаючи який, натрапила на знімок, де вона із серйозним виглядом сиділа серед своїх ляльок-учнів, читаючи їм книжку.

– Мам, а що, на твою думку, означає щаслива людина? – вперше їй захотілося почути відверту відповідь на таке просте запитання від рідної людини, а не хибні уявлення про вибір у житті, належні норми й правила. Мати була її першою вчителькою, яка навчила читати й писати. Була тією людиною, що прищепила любов до мови, навчила малювати словом. Навчала терпіти, але вчитися гармонійних стосунків із собою, навчила налагоджувати контакт з таким непростим клієнтом, як ти сам, – Ліна вчилася на власному досвіді не один рік і набивши не одну ґулю.

– Пробач, мені, доню, – мама втерла сльози краєм фартуха. – Ти знаєш, після смерті батька я й сама тепер багато чого переосмислила. Адже якби ми не відмовили тебе йти дорогою вчительства – все твоє життя склалося б інакше. Та тоді вважали, що обираємо дитині кращу долю. І вибач, що раніше не підтримала тебе у твоїх намірах про розлучення з чоловіком... Так, я була щаслива. Ми любили одне одного з твоїм батьком, але він був головним, як сказав, так і мало бути. Я не перечила, мене влаштовувало, що чоловік вирішує в сім’ї, та й жили не гірше за інших, не бідували.

– У кожного своє розуміння щастя, мамо. Але треба навчитися налаштувати свій внутрішній компас так, щоб мати опору, жити справді повноцінним і продуктивним життям.

– Так, твоя правда, Ліно, – сумно усміхнулася мама.

– Минулого тижня в коледжі я познайомилася з викладачем факультету соціальної та психологічної освіти. Ігор Анатолійович запросив мене на побачення до ресторану. Як ти вважаєш, мамо, чи не забагато буде в родині педагогів? – засміялася Ліна. – Мені здається, що цей рік – рік кардинальних змін.

– Нехай щастить тобі, дитинко.

– Але я не змінюю вподобання щодо чаю! Обов’язково візьму додому торбинку із запашним зіллям, та й Ігоря Анатолійовича треба буде почастувати за нагоди.