РЕАНІМАЦІЯ ВАЛЬСУ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Червень мережив вечірні сутінки м’яким світлом ліхтарів, що запалювалися вздовж алеї. Тепле повітря було сповнене аромату липи й легкого шурхоту літнього вітру. Тиха мелодія наповнювала шкільне подвір’я. Пари незграбно відбивали ритм: «раз-два-три, раз-два-три». Вальс у вихорі кружляв випускників 2015 року. Життєрадісні й щасливі юнаки і дівчата нагадували зграйку яскравих метеликів, що безтурботно пурхають у промінні вечірнього сонця. Небо ніжилося в тому рожевому серпанку, а легкий струмінь повітря підхоплював поділ суконь, додаючи танцю ще більшої граційності.

Ось Яра, бентежно усміхаючись, затамувала подих в обіймах Марка, її довге волосся розсипається по плечах, ловлячи останні промені небесного світила. Поруч Віт і Єсенія, трохи невпевнено, але з нестримним захопленням рухалися в такт мелодії: «Раз-два-три, раз-два-три». Он Катруся з Єгором і Оксана з Валентином, ніби забувши про все на світі, витають у мріях десь так у далекому 2030-му.

Повітря навколо п’янило ніжним ароматом весняних квітів та теплою ностальгією за роками, що непомітно промайнули у стінах рідної школи. Учителі, стоячи трохи осторонь, спостерігали за випускниками – ті, які ще вчора були бешкетниками, сьогодні ступали в доросле життя.

Яра, відчуваючи, як серце калатає у грудях, на мить заплющила очі. Вона хотіла запам’ятати цю мить назавжди – дотик рук Марка, тихий шепіт вітру, відблиски світла в його очах.

Попереду – невідоме майбутнє, сповнене мрій і надій. Але цієї миті вони були просто випускниками, щасливими та вільними, що танцюють під зорями свій перший і останній шкільний танок. Мелодія цього прощального вальсу проникала в кожну клітину: «раз-два-три, раз-два-три»… Разом із нею тривала казка, і здавалося, так буде завжди. Але щойно згас останній акорд, пролунали вибухи. Далі, мов кадри в кіно, все змішалося. Перелякані вигуки, гуркіт, що розрізав нічне повітря, і світло, що на мить осліпило всіх. Хтось закричав. Хтось упав. Відчуття свята розчинилося в хаосі, поступаючись місцем страху.

Небо, яке ще хвилину тому було всіяне зорями, тепер здавалося чужим, розірваним спалахами. У повітрі пахло димом. Танцювальний майданчик, який ще мить тому був ареною для майбутнього, тепер став полем невідомості.

– Швидко! – крикнув хтось, і ця команда прорвала застиглий жах.

Марко злегка розтулив повіки, світло різало очі й мозок одночасно. Боєць ніяк не розумів, де сон, а де реальність. Далеку мелодію шкільного вальсу пронизували різкі звуки останнього бою. І тільки тоді, як над ним схилилася медсестра, він почав збирати докупи фрагменти, події останніх годин, днів… чи, можливо, тижнів. Усередині все змішалося: спогади про випускний, голоси друзів, вибухи, крики, свист куль і запах гару.

– Ти мене чуєш? – тихий, але чіткий голос прорізав туман у голові.

Марко моргнув, намагаючись сфокусувати погляд. Обличчя медсестри здавалося знайомим. Світле волосся, очі кольору весняного неба… Яра?

– Яра?.. – хрипко прошепотів він.

Дівчина завмерла на мить, потім ледь помітно здригнулася, але швидко опанувала себе.

– Ти в безпеці, – промовила вона, уникаючи його погляду. – Тебе поранено, але житимеш.

«Житиму...» – подумки повторив Марко, намагаючись осмислити слова. Його свідомість ще не могла остаточно розділити минуле й теперішнє. Де зараз Віт, Єсенія, Катруся, Єгор? Чи всі вони живі?

– Яро, це справді ти?.. – спробував піднятися, але гострий біль прошив бік, змусивши його стиснути зуби.

Вона обережно поклала руку йому на плече, стримуючи рух.

– Не зараз, – її голос був спокійний, але в очах ховалося щось більше. – Відпочивай. Потім, усе потім… Зараз покличу лікаря.

«Треба зібратися», – блискавкою метнуло в думках. Марко не відразу зрозумів, що зібрати себе докупи вже не зможе ніколи! Він усе ще відчував біль у кінчиках пальців ампутованих ніг. Це було як привид, як мара, що не відступає, – відчуття, яке не підкорюється ні часу, ні логіці. Марко стиснув кулаки, намагаючись зосередитись і зрозуміти, чи це його тіло, чи його свідомість, що все ще тягнеться...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!