ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
481Жіночі історії
– Ростику, тримай ложку правильно! – мамин голос не схиляв до заперечень. Ні, мама ніколи не сварила, не кричала, навіть навпаки, говорила притишено, але металеві нотки її зауваження спонукали зробити те, що вона вимагала.
Трирічний хлопчик зрозумів, що тримати ложку цілим кулачком – це неправильно. Тому взяв трьома пальчиками. Ось завтра в садочку їстиме так, як зручно, але вдома мусить бути правильно.
– Ростику, бери яблуко правильно!
Це означало, що треба взяти найменше, бо ж «велике ти не з’їси, лиш обгризеш».
Бабуся в селі навіть не дивиться на ті яблука – бери хоч найбільше або з цілої яблуні надгризи. Дитина мріє, коли опиниться в бабусиному садку.
– Ростику, морозиво ми виберемо правильне.
Тобто мама купить велике, яке вдома їстимуть ложечкою з креманки. А дитині хочеться з вафельного ріжка посеред вулиці.
Удома вся мамина увага перемикається на батька – неправильно роззувся, неправильно повісив куртку, неправильно вчора поцілував мене на вулиці, неправильно привітався із сусідкою.
Мама в Ростика вчителька в енному поколінні, дочка професорів, яка невідомо як вийшла заміж за такого неправильного хлопця. Чи то було захмарне кохання, чи побачила, що зможе із сільського хлопця зробити правильного чоловіка, хтозна. Батьки не схвалили її вибору, тому відразу придбали молодим окреме помешкання і вмили собі руки, мовляв, у нас є ще діти, а ти, коли аж така самостійна, живи, як знаєш. Ростик бачив діда й бабу раз у житті – на свої хрестини, та й того не запам’ятав, бо яка пам’ять у немовляти? Зате до інших баби з дідом їздив щосуботи залюбки. Згодом його там залишали на канікули, перед тим давши в хаті всім, замалим не котові, інструкцію, як поводитись із дитиною правильно. Лиш батьки поїхали, як дідо з бабою зробили все з точністю до навпаки. Мама приїздила, охала, ахала, проте й далі залишала малого в селі. До одного прикрого випадку.
Щойно машина батьків заїхала на подвір’я, як малий послизнувся й гепнувся там, де зазвичай пес справляв свою потребу. Бігла дитина назустріч батькам, то й не побачила купки. Мало того, що малий упав, то ще й голосно вилаявся. Мама прочитала свекрам цілу лекцію з «правильного виховання» і висловила намір негайно забрати дитину з цього розсадника аморального суспільства. Дідо з бабою присягались, що таких слів не вживали зроду-віку, малий зачув десь межи дітьми.
– Тому й заберу, бо ці діти не навчать нічого доброго.
– Ти забула, яких він слів нахапався в садочку? – тато чи не вперше вставив слово.
Мама знітилась, пригадавши інцидент, але не забула дорікнути, що у присутності дитині неправильно таке згадувати. Ростика залишили. Перед від’їздом батьки поцілували малого, пообіймали старих.
– Бувайте, Саша й Ліда.
– Пилипе Захаровичу, неправильно ви кажете. Треба у кличній формі – Сашку й Лідо.
Поїхали.
– Тьху ти. А яйця, молоко, сир, сметана, півень і торба з городу їй правильні? – дід не стримався.
– Тихо, старий. Син живе в її квартирі, то вже терпімо.
– Живе. Цікаво, чи він хоч спить із нею правильно? – дід не вгавав.
Ростик, зрадівши, що нарешті може вставити слово, гейби вистрілив:
– Татко з мамою не спить правильно!
Старі аж роти роззявили, німе запитання застигло навіть у жестах. Малий не второпав, що сказав такого дивного, тому просто додав:
– Бо татко спить зі мною!
Старі видихнули.
– А що кажу! – дідо сплюнув.
До першого класу Ростика вели тато й мама, і це було правильно. А згодом татко поїхав за кордон, і це теж було правильно, бо їхали всі, адже вдома роботи не було. Татко передавав гроші й малому іграшки, але трохи, за словами мами, неправильні. Треба для розвитку дитини, а не всілякі непотрібні машинки. Для Ростика вони були найправильніші, бо він хотів саме таких, а ще малий хотів татка. Він телефонував, приїздив украй рідко, адже кожен візит додому був не відпочинком, а лікбезом на тему: «Ти там працюєш, харчуєшся, спиш, відпочиваєш, спілкуєшся, одягаєшся НЕ-ПРА-ВИЛЬ-НО!»
Дедалі частіше татко кидав слухавку, все більше мама нервувалась, усе менше Ростик відчував любов обох батьків. Так і закінчив школу – під пильним наглядом мами, аби не з’явились неправильні звички й неправильні друзі, та зі щедрим фінансуванням батька, який компенсував любов грошима.
Інститут для хлопця теж вибрала мама, правильний. Той, де викладали Ростикові дід і баба. Отоді він і побачив їх удруге. Зауважив, що має їхні риси обличчя, але, мабуть, батьків характер. Краще б навпаки. Знамениті родичі нічим не видавали свого ставлення до внука, він для них був одним із тисячі студентів, не більше. Тому не дивно, що Ростик просто не відвідував занять, щоб його звідти відрахували. Втік до баби з дідом у село і чи не вперше за життя напився.
Місяць не виходив нікуди з хати, не хотів розмовляти ні з мамою, ні з батьком, у якого, як виявилось, за кордоном давно була інша сім’я.
– Нарешті хоч щось зробив правильно! – реготав Ростик, почувши новину. Він батька зрозумів, на подив діда й баби і на ще більшу лють мами.
– Ти вважаєш, що його вчинок правильний? А твоїх діда з бабою, які тобі повідомили про ганебний вчинок їхнього сина? Я тобі цього не говорила від часу розлучення, про яке ти не знав, бо вважала неправильним травмувати твою психіку.
– Ма-амо-о-о-о-о, до-о-оси-и-ить! – крикнув у слухавку.
В інститут Ростик повернувся, вмовили дідо з бабою. А ще тато:
– Не зважаючи ні на що, там ти здобудеш якісну освіту. Основне – добре вчися. Тоді для тебе відкриється широка перспектива почати життя не правильно, а справжньо.
Ростик послухався, навіть повернувся жити до мами. Так, до мами, а не додому. Бо не було там домашнього тепла, кожен мав своє життя. Якось зачув мамину розмову, що одружити б Ростика «з правильною» дівчиною і можна влаштувати й своє життя, давно їй пропонує руку та серце один чудовий удівець.
«Ага, я маю жити з правильними, а вона з чудовими!» – єхидно подумав хлопець і... Наступного дня поїхав до батька за кордон.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
78
Життєві історії
Життєві історії
