ПОЇДЬТЕ В МОЛЬФАРІВКУ

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Якось у переповненому рейсовому автобусі випадково підслухав розмову двох пасажирок. Одна постійно витирала сльози і кивала головою, ніби погоджуючись зі співрозмовницею, а інша наполегливо торувала: «От поїдьте в Мольфарівку. Не вірите мені, то людей запитайте. Дід вас вислухає і дасть вам пораду. Він усім допомагає».

Ніхто не міг сказати, коли цей чоловік з’явився в селі. Можливо, декілька років тому переїхав з міста і купив собі будиночок у райськім куточку, а можливо, що тут-таки народився, хрестився, вчився ходити і розмовляти. Старі того не пам’ятали, а молодим було байдуже. Звали чоловіка Володею, а позаочі називали його Дідом через дов­гу чорну бороду. Роки минали, а вона жодної срібної нитки не пустила. Щодня у Володі повен двір народу різношерстого, а вулиця загромаджена автомобілями чи не всіх світових марок. Причина всього того, що чоловік – ворожбит. От і їдуть до нього люди звідусіль, щоб долю свою дізнатися.

Посеред спекотного липневого дня в центрі села зупинився обшарпаний приміський автобус. Із його розпеченого черева вийшло три жіночки. Автобус рушив, а вони залишилися стояти на роздоріжжі, чекаючи на перехожого, щоб він показав їм дорогу до Діда. Старшу жіночку звали Ганна, а її супутницями були донька Галя та племінниця Віра. Кожна приїхала в Мольфарівку зі своєю проблемою. На запитання, де живе Дід, місцева продавчиня із сільмагу махнула рукою вдалечінь і відповіла:

– Йдіть туди і там побачите.

Йшли мовчки, лише Віра безперестанку торохтіла:

– Не вірю я цим дідам-бабам. Шахраї вони всі. Брешуть усім. Тільки грошей хочуть.

Незабаром знайшли засаджений квітами двір, сіли на лавку. За годинку-другу підійшла і їхня черга. Першою пішла Галина. В невеличкій кімнаті за столом сидів чоловік років сорока, а можливо, це борода робила його старшим. По-літньому одягнений у клітчасту сорочку-безрукавку. Чимось схожий на священника, а чимось на шкільного вчителя. А погляд у нього добрий, відкритий. У руках – колода карт, яку поволі тасував. Попросив Галю сісти на стілець і відразу почав розмову:

– Не хвилюйся, хлопчика матимеш. Гарний буде козак. Чоловік твій давно сім’ю нову має, але ти не переймайся: батьки тобі допоможуть. Тепер іди, більше нічого не скажу. Хай мати зайде.

За хвилину Ганна сиділа навпроти ворожбита.

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.