ПОКЛИК КРОВІ

Він цілими днями грався в їхньому дворі на дитячому майданчику, де жалісливі бабусі, що пильнували своїх онуків, часто підгодовували його то свіженькими ягодами, то чимось смачненьким.

Цей маленький худенький хлопчик був завжди привітний з усіма і не по-дитячому розумним. Його любили всі – і дорослі, і діти. Але тільки-но бачив, як когось із хлопчаків батько веде за руку, розгойдує ледь не до небес на старенькій гойдалці чи, граючись, підкидає вгору, відразу ставав сумним, сідав на затінену високими кущами лавочку і сидів там довго-довго, про щось зосереджено думаючи.

Незчувся, як пішов у перший клас. Навчання давалося йому важко, а вдома ніхто не допомагав. То замкнувся в собі, майже ні з ким не спілкувався, і мама, щоб не ускладнювати собі життя, віддала його в інтернат для слаборозвинених дітей.

Уже з четвертого класу Андрійко часто не ночував ні вдома, ні в інтернаті, звідки постійно тікав, д...