О П’ЯТІЙ РАНКУ

Мабуть, двірники ненавидять осінь. Ну справді, вони ж щоранку так ретельно підмітають листя і з тротуарів, і з узбіч, навіть із газонів. Складають у великі чорні мішки, вкидають ті мішки в кузов старої вантажівки і, цілком собою задоволені, йдуть додому, щоб наступного ранку знайти доріжки, газони та узбіччя вкритими листям.

Мабуть, дерева засмучуються, коли люди збирають і пакують у мішки строкаті кучугури, та прагнуть будь-що відновити знищену красу. Здається, що за ніч дерева вирощують і струшують усе нове та нове листя і не буде цьому ні кінця, ні краю. Та одного ранку дерева втомляться струшувати листя, а двірники – його змітати. Взимку дерева дріматимуть, безсоромно простягаючи голе гілля до неба, а двірники готуватимуть лопати, щоб відкидати сніг. Мабуть, більше за осінь двірники таки ненавидять зиму.

Славик працював двірником довго, понад рік, і, певно, однаково ненавидів усі пори року. Про те, за що його з двірників...