НЕСВЯТА ВЕЧЕРЯ

Двадцять друге грудня.

З погодою йому пощастило: сніг розтанув, болото підсохло, вітер ущух. Небо, щоправда, насторожило, позвішувало сиве клоччя хмар, геть затулило сонце. Дружина в таку погоду завжди скаржилася, що її голова болить. Та ліпшої чекати марно, треба вирушати, якщо вже надумав.

З порожніми руками їхати якось не випадало, тож прихопив садові ножиці та робочі рукавиці, дорогою купив маленьку лампадку. Їхати треба довго: спершу до центру тролейбусом, тоді звідти за місто – автобусом. Єдиний цвинтар, де тепер хоронять, так далеко… Поки визбираєшся на ту Збиранку, забудеш, чого їхав.

– Дай Боже, Михайловичу! Куди намірився? – перестрів сусід.

– Та до дружини…

Сусід нічого не відповів, лиш головою кивнув поважно, мовляв, розумію.

– А мене моя от ганяє! – зрештою знаходить слова сусід, смикаючи обома руками з велик...