Образок із життя

– Я все про тебе зрозумів, – говорив жорстко син. – Ні дня більше не витрачу на тебе. Ти маніпулятор і все життя з мене мотузки вила. Можемо телефонувати одне одному інколи, але надалі вчись жити сама, без оцих «Ой, синку, допоможи, бо нікому».

Де Матвій ту статтю знайшов, і сам не згадає. Але, прочитавши, аж підскочив. Перечитав раз і ще раз. Та тут же все про нього і його маму. Точнісінько їхнє життя описане, і чітко вказано: так маніпулюють людьми.

– Вона все життя на мені верхи їздила, ще й поганяла. Тримала мене біля себе, змушуючи відчувати провину. «Потрібно чесно сказати маніпуляторові, що ви більше не під його владою, і тримати з ним дистанцію». Як правильно, – Матвій аж поцілував екран смартфона. – Як же правильно написано!

Він саме повинен був матері дрова порізати і порубати, он і пилка із сокирою чекали. Заховав усе в сарай і пішов розставляти всі крапки над «і».

– Я все про тебе зрозумів, – говорив жорстко син. – Ні дня більше не витрачу на тебе. Ти маніпулятор і все життя з мене мотузки вила. Можемо телефонувати одне одному інколи, але надалі вчись жити сама, без оцих «Ой, синку, допоможи, бо нікому», – мовив отетерілій старенькій.

Коли син пішов, так і не дочекавшись відповіді від матері на свої слова, жінка сіла знеможено на стільчик. Сама вона його ростила. Колись мала чоловіка, але залишилась вдовою з немовлям на руках. Ні батьків, ні родичів не мала. Працювала на трьох роботах, аби мали що їсти й одягнути.

Так, вона не могла впоратись з усім сама. «Ти мій єдиний помічник, – говорила часто. – Хто ж, як не ти, мені допоможе?». А Матвій ріс і все розумів. Допомагав їй завжди. І корів допомагав на фермі доїти, і підлогу в школі мити, готував їсти, прибирав у помешканні. Золота дитина, що казати!?

Виріс красенем. Здобув освіту, одружився. Може, й справді вона переборщила з отим «допоможи», але ж хто їй тин полагодить, коли сама нездужає? А вчора комин упав, то син з другом за годину новий змурували, а вона й на горище сама не вилізе.

Встала Ярина поволі й поглянула на купу дров. Якщо найме людину порізати і порубати їх, то не вистачить на потрібні помічні від її недуги ліки. Але ж не замерзати? Може, позиче хтось грошей? Але ж і картопля на городі вже проситься, аби її викопали. Сорок соток садила, більшу частину продавала і віддавала синові гроші. Сапати ще може сама, а от викопати? Знову ж таки, де взяти гроші, аби людей найняти? А їх ще й годувати тричі на день потрібно.

Ходила двором і що далі, то сумнішою ставала. Усе пливло перед очима від сліз. Пішла трохи полежати, бо вже геть недобре стало.

За три дні син прибіг сам. Соромно йому стало до сліз. І що на нього тоді найшло? Мама слухавки не брала, чомусь і снилась сьогодні йому, все просила Матвія двері в хату зачиняти.

Хата і справді була відчинена. І більше ніколи не назве його рідна мама «синочком». Ніхто тепер ним не маніпулюватиме. Отримав, що хотів.