МАРУСЯ

Сірого осіннього ранку Оксана, почувши собачий лемент, вибігла з хати, щоб поглянути, що сталося. У сусідньому обійсті теж не вгавав пес. Глянула у двір до сусідів, а там дрібненька тоненька дівчинка зіп’явшись на призьбу, цілує шибки невеликих віконець, припадаючи до них, як до живих. Оксана переступила невисокий пліт, простягнула руки до Марусі, своєї хрещениці, й загорнула її в обійми, як у теплу ковдру. З хати вийшла господиня, Ганна, старша сестра Марусі, яка з чоловіком та двома дітьми мешкала тепер у батьківській оселі.

– Ганю, дитино, змилуйся, забери до себе Марусю, бо ж пропаде вона в тих приймах! – поверну­лася Оксана до Ганни, дивлячись на неї очима, повними сліз.

Маруся залишилася без мами першого року війни. Саме до села зайшли радянські війська. У хаті Марусиних батьків військові облаштували склад, ще й пораненого бійця поклали у світлиці. А в маленькій комірчині лежала хвора пухла жінка. Вона...