ЛЕСЯ + БОДЯ

– Ось я йому...

– Мамо, не смійте! Не хоче, то й не треба!

Довго радились і вирішили таки мовчати, хоч вагітність, як відомо, не втаїти. Невдовзі про це балакало все село. Богдана соромили рідні, близькі, сусіди, друзі. А йому як з гусака вода, лиш махав рукою, мовляв, відчепіться.

Восени Леся народила міцненького хлопчика, до баби в село не приїздила, то й дещо забули про неї. А на літо таки повернулася з дитиною на чисте повітря й свіже молочко. Сусіди кажуть, що Дениско викапаний батько. Богданові родичі від сорому не можуть дивитися людям в очі, Богданові ж ніби пороб­лено.

Леся бавиться з малим на бабиному подвір’ї й одним оком глипає на автобусну зупинку. Нещодавно гроза розчахнула сусідську стару липу, то тепер видно пів села. Нарешті дочекалася кого треба, взяла Дениска на руки, вийшла на вулицю й пішла у протилежний від зупинки бік. Досить далеко зайшла, ніби просто гуляла, й повернула назад, лиш іншою вуличкою і наче випадково зустріла Богданових батьків, які щойно приїхали з міста. Жінка напрочуд спокійна, адже давно спланувала цю несподівану зустріч, зате Богданові батьки аж зблідли. Вмить себе опанували, взяли малого на руки, просили пробачення в Лесі. Щоб не привертати увагу цікавих сусідів, пообіцяли наступного ж дня звернути до внука. Лесі того й треба – пішла щаслива додому.

Відтоді й повелося – щодня заходили до малого то з дефіцитним дитячим харчуванням, то з не менш дефіцитними колготками, костюмчиками. А що вже нагуцають ту дитину, а що обцілують – видно, що їхньої крові. Лиш про Богдана ні слова. Ніхто. Аж якось Лесина баба, на щастя (смішно?), підвернула ногу. Треба в лікарню, то Богданові батьки згодилися взяти малого до себе, поки Леся поїде у травмпункт. Благо, що малий звик до ді­дуся з бабусею. Увечері приїхала «хвора» з тугою пов’язкою на нозі. Щоправда, ніякої халепи насправді не було, а Леся з бабою поїхала із сусідом у районну лікарню просто так. У туалеті замотали ногу й вийшли буцімто з кабінету хірурга. Лиш про це ніхто не мав знати! А ввечері примчала ціла делегація – з міста дочка з зятем, тобто Лесині батьки, прийшли й Богданові батьки, бо ж принесли внука і заодно привели Богдана, який уперше побачив свою дитину. Всі ніяковіли, а Лесина баба плакала. Гості були впевнені, що стареньку таки болить нога, лиш Леся знала, що бабуся плаче з радості – план спрацював!

На цьому можна поставити крапку в цій розповіді, але життя штука непередбачувана. Згодом у Лесі з Богданом народилася донечка, мамина копія, діти подорослішали, стали на порі. Денис зустрічається з дівчиною доволі тривалий час, батьки дошкуляють, що пора б про весілля думати, хлопець каже, що зарано. Аж поки Леся не розповіла свою історію.

– Ти думаєш, що мені було доб­ре, коли твій тато не хотів зі мною одружуватись? Сину, не примушуй дівчину зневіритись у тобі, бо її неспокій пере­дасться вашій майбутній дитині. Ти не знаєш, як воно, коли дитина пів року лиш плаче й з рук не сходить, бо мама пережила стрес через вибрики тата, а я знаю. Ніколи не думала, що зізнаюся тобі в цьому, але бачу, що ти гідний син свого батька. Тоді слухай...

 Наступного дня молоді понес­ли заяву в РАЦС.

...Лесина доня останнім часом надто сумна, батьки й не знають, як приступити до неї. Аж Богдан запідозрив, що дівчина вагітна, а той «покидьок», який чи не щодня чатував її біля під’їзду, не хоче з нею одружуватися.

– Ну як? Добре тобі? Так само було моєму татові, коли ти залишив мене вагітну. І як воно, Богданку? – Леся пригадала те, що муляло чоловіка все життя. А тепер вилізло боком. Так, закон бумеранга ніхто не скасовував.

Богдан обійняв Лесю:

– Завинив. Каюсь. Ідемо, поговоримо з нею, запевнимо, що б не сталося, ми її підтримаємо.

– Мамо, тату... Який вік надворі? Яка вагітність? Що ви собі надумали? Сумна через те, що мене зарахували аж у три інститути, а я не знаю, який з них вибрати.

Леся з Богданом полегшено зітхнули...