ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
459Долі людські
Саме в такі моменти життя показує, що ніколи не варто втрачати надії, ніколи не треба опускати рук…
Вікторія була вродливою жінкою. І якось так повелося, що в житті їй щастило. Майже в усьому.
Вона була єдиною донькою у батьків, росла, оточена ніжністю та турботою. Виросла доброю, розсудливою, розумною дівчиною. Після закінчення школи вступила до університету, з відзнакою закінчила економічний факультет. На роботу влаштувалася й аж тоді випурхнула з-під теплого батьківського крила та вирушила у самостійний політ, занурившись у справжнє доросле життя.
У 24 роки Вікторія вийшла заміж. Вибір супутника життя давався їй довго і нелегко, оскільки претендентів на руку та серце було декілька. Зваживши всі плюси й відкинувши всі мінуси, розсудливо підійшла до створення сім’ї. Її чоловіком став друг дитинства Сергій. Його вона любила змалку і саме про такого чоловіка мріяла. Решта – залицяльники з університету, знайомі та співробітники, які сподівалися на прихильність дівчини, – автоматично потрапила у список кавалерів із минулого.
Сергій був спокійним, мужнім, рішучим. Не міг похвалитися якимись професійними здобутками чи товстим гаманцем, але для Вікторії це другорядне. Вона була твердо переконана, що основне у чоловікові – характер. Усе інше можна здобути, виховати, заробити…
Жили не бідно й не багато. Проте щасливо й у злагоді. Працювали, складали гроші на власну квартиру, бо після одруження оселилися в орендованій. За декілька років допомогли батьки, доклавши потрібну суму до основної, і молода родина переїхала у власне двокімнатне помешкання. Тоді й завели мову про те, що настав час подумати про дитинку. Сказали – зробили. Вікторія завагітніла і народила донечку Лілю.
Знайомі Вікторії і Сергія щиро заздрили їхньому щастю, а ще більше – їхній витримці та вмінню правильно планувати своє життя. Адже все в молодій сім’ї відбувалося за чітко накресленим планом, без будь-яких збоїв чи сюрпризів. І напевно, тому все в їхньому житті було передбачуваним.
Вікторію влаштовував такий перебіг подій. Вона була спокійною за завтрашній день, знала, що за всім може встежити, все проконтролювати й правильно спланувати.
Донечка Ліля підростала і тішила батьків. Минали роки… Знову ж таки щасливо і у спокої. Проте, як часто трапляється, не обійшлося без злого випадку, який умить почав руйнувати злагоджене життя Вікторії та Сергія.
Злим випадком виявилася молода нова співробітниця Сергія – Ольга. Юнка невимушено зачарувала на десять років старшого за себе начальника відділу, в якому працювала, і він без бою піддався її спокусі.
Довший час Вікторія навіть не підозрювала, що в її чоловіка з’явилася коханка. Очі на дійсність їй розплющили інші співробітники Сергія, які засуджували поведінку свого начальника і хотіли якнайшвидше покласти край його походенькам. Окрім цього, вони щиро поважали і любили дружину шефа Вікторію й не хотіли, щоб якась вертихвістка зруйнувала щастя доброї і прекрасної сім’ї. Проте Ользі все ж таки це вдалося.
Завжди спокійна і виважена Вікторія не змогла змиритися зі зрадою чоловіка, не змогла пробачити і забути. Розлучення відбулося швидко, майна не ділили, двокімнатна квартира залишилася Вікторії з донькою, Сергій переїхав до Ольги і вже незадовго після цього одружився з нею.
Усе життя перевернулося з ніг на голову. Вікторії довелося вчитися жити заново. Тепер уже без Сергія.
Спочатку було дуже важко. Психологічно. Морально. Жінка не могла зрозуміти, чому в її такому розміреному житті сталася така непередбачувана подія. Чому Сергій зміг зрадити її та доньку, якщо все в їхній сім’ї було чудово?
Траплялися моменти, коли Вікторія впадала у відчай і просто не знала, як жити далі. Вийти зі стресового, депресивного стану допомагали батьки, а також друзі. Останні й порадили Вікторії змінити своє ставлення до життя. Жінка їхню пораду сприйняла цілком серйозно, і коли через певний час давня подруга Світлана запропонувала їй змінити сферу діяльності, доповнити життя новим заняттям і захопленням, із легкістю погодилася на пропозицію дописувати в кулінарну газету, яку видавала та ж подруга.
Нове заняття справді захоплювало. У газеті Вікторія вела свою рубрику, в якій, окрім рецептів, писала й про призначення жінки в житті, про її роль у стосунках із чоловіком, про свободу вибору і самостійність.
Доволі швидко читачі полюбили нову авторку цікавих статей і смачних рецептів, корисних порад і розповідей про життя. Що не день у редакцію надходило дедалі більше листів для Вікторії. Їй писали з різних куточків країни, просили поради, дякували за гарні матеріали.
Якось головний редактор Світлана запропонувала подрузі розрахуватися з постійного місця праці й залишатися в редакції. Вікторія, яка за цей період дуже змінилася, з легкістю погодилася. До того ж нова робота з головою захопила її, а стара приносила лише втому й навівала смуток і спогади про минуле.
За два роки роботи в редакції кулінарної газети Вікторія стала заступником головного редактора. Світлана раділа за подругу і не приховувала, що саме завдяки їй наклад видання різко зріс і коло їхніх читачів розширилося. На ринку періодичних видань їхня кулінарна газета займала позиції лідера.
Листів, як і раніше, приходило багато. Можна сказати, що цими листами Вікторія й жила. Щоразу з нетерпінням чекала, коли поштарка принесе товстезний згорток конвертів, і щоразу з трепетом перечитувала щирі слова людей, які всіляко підтримували її, додавали наснаги та натхнення. Напевно, саме завдяки цим листам Вікторія забувалася і не згадувала про своє минуле.
Не відразу Вікторія зізналася собі, що найбільше чекає на листи від постійного дописувача із села Волосянка Сколівського району. Незнайомий жінці чоловік Анатолій за декілька років зумів стати справжнім другом. Їхнє листування давно переросло зі звичайного в особливе й особисте. Спочатку Анатолій надсилав у редакцію рецепти карпатської кухні, потім дискутував із заступницею головного редактора на теми, які вона висвітлювала у своїх статтях, потім просто тішив оригінальними листівками та цікавинками, створеними власноруч.
Вікторія також давно перейшла межу між редакцією та читачами. Вона, журналіст не за спеціальністю, а за покликом душі, дуже тонко відчувала кожне слово свого незнайомого шанувальника, із трепетом приймала його поради і з радістю підтримувала їхню незвичайну дружбу.
Цього літа, вперше за два роки листування, Анатолій запросив Вікторію до себе в гості, у Карпати. І вперше в житті Вікторія наважилася на необдуманий вчинок. Нікому нічого не сказавши, жінка прийняла запрошення. І якось без остраху вирушила в гості. Її, завжди передбачливу і розсудливу, не лякала невідомість, їй було байдуже, чи виправдає Анатолій її сподівання і чи буде саме таким, яким вона собі його уявляла.
Вона раділа, що нарешті зможе побачити його, почути голос, поговорити з ним…
Згодом Вікторія жодного разу не пошкодувала про свій вчинок. Тижневий відпочинок в Анатолія виправдав усі сподівання. Ба більше, після першої зустрічі Вікторія чесно зізналася собі, що давно закохана в чоловіка, з яким так довго листувалася і якого лише зараз уперше бачить.
Усі дні вони проводили разом. Анатолій знайомив Вікторію зі своїми односельцями, також палкими її шанувальниками, водив у гори, розважав і веселив. І вперше за стільки часу жінка почувалася щасливою й безтурботною. Усі плани, проєкти, міське життя та одноманітні будні здавалися їй тут такими дріб’язковими і непотрібними. Карпати зачарували жінку, а чоловік подарував такий потрібний їй спокій душі.
Зовсім інший побут, інші, добріші й щиріші, люди, величні гори, оповиті туманом, і надзвичайні заходи сонця раз і назавжди полонили серце. Тому, коли настав час прощатися й повертатися в місто, Вікторія ухвалила ще одне необдумане і доволі ризиковане рішення у своєму житті.
Анатолію, який не міг стримувати сліз, сказала:
– Якщо зможеш любити мене з донькою і якщо ніколи не зрадиш, то я обов’язково повернуся…
І чоловік, який тільки й чекав такого закінчення їхнього знайомства, пообіцяв:
– Приїжджайте… Ми обов’язково будемо щасливими…
Закінчення цього літа у Вікторії було насиченим. По-перше, подякувала Світлані за те, що вона посприяла тому, що її життя стало казкою. Адже тільки подрузі завдячувала тим, що мала… По-друге, забрала у своїх батьків Лілю, яка гостювала в бабусі і дідуся… По-третє, влаштувала прощальну зустріч у редакції…
А коли на землю завітала жовтокоса осінь, купила два квитки і вирушила назустріч своєму щастю.
Карпати й Анатолій зустріли жінку з донькою приязно і тепло. У повітрі витав запашний аромат опалого листя, а величні мовчазні гори відгороджували майбутнє Вікторії від минулого та від зради…
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
376
Життєві історії
