ІНЕСА

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО

18 травня 18:34

333

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Історії з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Інеса крутилася на ліжку й ніяк не могла заснути. А як тут заснеш, коли за стінкою такий гам і шум? І нічого ж не скажеш: це студентський гуртожиток, там ніколи не буває тихо.

Втомлено заплющила очі. Намагалася заспокоїтися. Вона приїхала з невеликого провінційного міста. Батько був заступником директора у школі, мати – вчителькою іноземних мов. У них великий будинок у середмісті, з усіма міськими вигодами. У будинку завжди чисто, прибрано, охайно, а головне – тихо і спокійно.

Узагалі, дівчина була не проти вечірок, спілкування, та перш за все треба вчитися, готуватися до занять, а ще й непогано б поспати.

Як же вона засумувала за батьками, родичами, шкільними друзями, за їхнім мальовничим містечком. Старовинною площею, мощеною бруківкою. Величними церквами, костелом.

Батьки ретельно підготували єдину доньку до вишу. Тож вона вступила відразу: буде вчителькою іноземних мов, як мама. Дівчина обожнювала своїх батьків, вони в неї гарні, а основне – порядні й добрі люди. У місті їхню сім’ю поважали і шанували. Дівчина вкотре подумала: «А може, треба було вступати на заочне?». Та батьки були проти, послухалася.

Батьки хотіли орендувати доньці маленьку квартиру чи хоча б кімнату, та ж ні… Де ті гроші брати? Вирішили: нехай спочатку поживе в гуртожитку, а там, може, щось заощадять, зароблять, то думатимуть про окреме житло.

Інеса не скаржилася: вони й так щомісяця надсилають їй харчі та гроші. Бо ж на стипендію не проживеш. То ще на першому курсі почала думати, де б підзаробити. А в місті ж не має рідних і знайомих, та й життя таке, що чи не всі шукають бодай якийсь підробіток, тож шукала довго та наполегливо.

Ледь знайшла – у клінінговій компанії. Робота важка, брудна, та що вдієш? Постирала собі всі коліна, а вже руки… Жодні креми не допомагали.

Інеса працювала старанно, тож мала декілька постійних клієнтів. Особливо любила прибирати в молодої гарної жінки, яка володіла декількома квітковими крамницями. А ще мала таку надію: може, коли добре познайомляться, то вона попросить собі підробітку в одному з тих магазинів. Усе ж легше та цікавіше, ніж її теперішня робота.

Жінці Інеса теж подобалася, вона стала їй іноді залишати на чай чи каву, цікавилася її життям у місті, інколи дарувала деякі речі.

Якось за кавою, коли Інеса вкотре поскаржилася на життя в гуртожитку, жінка довго на неї дивилася, а потім запропонувала:

– Знаєш, я теж починала з клінінгової фірми, де важко і де довго не витримуєш. А чи не думала ти про роботу в ескорті? Ти така молода, гарна. Там тебе навчать, як користуватися косметикою, що, коли і як одягати, а головне – як поводитися.

Інеса була неприємно вражена: ескорт… та це ж…

Жінка засміялася:

– Дурненька! Ескорт – то лише ескорт, а все інше залежить від тебе…

Врешті Інеса думала недовго: вона згодна. У неї немає сил на прибирання і життя в гуртожитку. Батькам нічого не скаже, не бентежитиме їх. Вони й так почали слабувати, а ж ліки такі дорогі. Це вона повинна їм допомагати, а не вони їй.

В ескорті Інеса працювала недовго: приглянулася ще не старому, багатому чоловікові, який запропонував їй утримання (назвемо це так). Не вагалася: чоловік їй подобався, а вже умови: квартира, гроші! Заспокоювала себе: вона ж з одним. Так чинять чи не всі дівчата.

Вона житиме в гарній орендованій квартирі в центрі міста, а вже гроші матиме… Куди тому клінінгу. Тепер найматиме собі робітниць, щоб їй прибирали квартиру. А ще вона дбатиме про себе.

Ну то й що, що чоловік одружений? Вона ж не посягає на його сім’ю. Його дружина нічого не знає і не знатиме.

З гуртожитку Інеса переїхала відразу. Дівчатам збрехала, що орендує невеличку квартирку разом із двома жінками, які приїхали з її містечка і влаштувалися на роботу. Оскільки помешкання невелике, то вони відразу домовилися, що нікого до себе не запрошуватимуть, їм самим ніде розвернутися.

Інеса продовжувала навчання, ходила до вишу скромно одягненою, ні з ким не товаришувала, нікому нічого не розповідала.

Швидко звикла до комфорту, дорогих наїдків і напоїв, до дорогого одягу. Словом, до розкішного життя. Лекції відвідувала регулярно, зникала лише тоді, коли «роботодавець» кликав «до ноги». Інеса ні на що не скаржилася. Живуть же люди у громадянському шлюбі, от Інеса собі й казала, що в неї теж громадянський шлюб. Намагалася поводитись тихо, ніколи чоловікові не перечила, а ще намагалася жити ощадливо. Хотіла накопичувати гроші на житло й автівку. Як же без них, а про такі поняття, як честь, самоповага, та ще й повага до людей, то… Навіть не задумувалася. Про те, що свою молодість не проживає, а продає, теж не думала.

Чоловік як несподівано запропонував утримання, так і кинув раптово. Нічого не пояснював: а хто вона для нього?! Ніхто, і звуть її ніяк. Виручила знайома, власниця квіткових крамничок. Запропонувала іншого. А далі був ще інший і ще… Виправдовувала себе тим, що допомагає батькам. Матері купувала дорогі французькі та швейцарські ліки, батькові – теплий одяг, взуття. А ще ж треба утримувати будинок, а зараз це такі кошти.

Інеса закінчила виш, влаштувалася на роботу. Робота нецікава, безперспективна, та добре, що хоч така є. Зарплатню виплачували нерегулярно, то «старої роботи» не полишала. Утримання, щоправда, вже ніхто не пропонував: молоді виросли, гарні та нахабні. Тому вже крутилась, як могла. Не гребувала нічим і ніким. Декілька чоловіків одночасно, то… нехай буде. Аби ж вони не дізнались один про одного. Коли завагітніла, то пішла до найстаршого – багатого та впливового (хоча добре знала, що він не є батьком дитини).

Чоловік лише подивився:

– Ти, шльондро! Забула, з ким розмовляєш і що верзеш? Іще раз побачу чи почую, то вилетиш із міста! Ніхто тебе більше не побачить і не почує! Не лише тут.

Тож вилетіла, мов та куріпка.

Пішла до батька дитини, а той стенув плечима:

– Треба було раніше думати. А зараз роби що хочеш, це твої проблеми. І взагалі, з чого ти взяла, що я тобі повірю? Така, як ти…

Більше Інеса їх не бачила. Народила доньку. Вона не хоче бути самотньою, як настане старість, а шлюбу ніхто не пропонував. Допомагали батьки. Старенькі, хворі. Давно пенсіонери, проте трималися й робили для доньки та онуки все. І навіть більше.

Дитину Інеса залишила в батьків, а сама повернулася в місто і взялася до роботи. Як і раніше, не гребувала нічим. А вже брехлива…

На роботі заведено святкувати дні народження. Іменинник приносив шампанське і торт, а колеги купували подарунок.

Якось Інеса отримала в подарунок дорогі парфуми. Принесла додому і показала чоловікові, з яким на той час мала стосунки:

– Коханий, мені так подобаються ці парфуми, та от… немає грошей.

Чоловік витягнув гаманець і дав гроші. Наступного дня Інеса продала ті парфуми знайомій… Чоловікові збрехала, що ненароком розбила флакон. Та це ще невинні витребеньки, а про інше й розповідати соромно.

Сама Інеса вважала себе розумною та прагматичною. Вона крутиться, як може. Їй треба утримувати себе, дитину, батьків.

Та якось випадково почула про себе розмову колег. Жіночки не знали, що Інеса була в сусідній кімнаті. А як уже називали її… – «наш перехідний червоний вимпел»… Жінка заніміла. Пліткарки давно пішли, а вона не могла піднятися зі стільця. Знала, що в колективі її не люблять, але щоб так…

Невдовзі жінці стало погано, тож викликали швидку.

Вона відвезла до лікарні: інфаркт. Повідомили батьків, ті приїхали, привезли онуку. Вони й виходили доньку. Інеса нікому нічого не розповіла. А хто ж і кому таке розповість? Сором, ганьба.

Повернулася додому. На роботу не вийшла: звільнилася за власним бажанням. Батьки не заперечували: доньці зле, треба відпочити.

У сім’ї є трохи грошей, то якось перекрутяться. Вдома Інеса уважно розглядала себе у дзеркалі. Як не фарбуйся, як не одягайся… а пана видно по халяві. То треба змінювати не косметику чи одяг, треба змінити себе і своє життя.

Що вона й надумала зробити. Інеса розпочне нове життя, де не буде місця розпусті, підлості, брехні.

Жінка знайшла нову роботу, дитину забрала до себе. Донька повинна жити з матір’ю. Часто їздять до батьків. Іноді Інеса думає: може, таки повернутися в рідне місто, де її чекають батьки, живуть родичі, шкільні знайомі, де всі пам’ятають її доброю, гарною дівчиною?

Але поки… щось не пускає… Треба ще подумати… І думати треба не лише про себе, а головне – про доньку. А може, доньці буде краще і легше у великому місті… От вона підросте, і вони разом порадяться. Життя підкаже. Одне знає твердо: вороття до колишнього не буде.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!