ХИМКА

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

Химка була королевою Привозу, незважаючи на своє чудернацьке й не надто королівське ймення. Вона спершу мала бути Тимком, але тітка Оксана, уважно глянувши на неї, зауважила: «Та який же це Тимка, тут хіба що Химка!». Вона навіть подарунок їй зробила – гарне сердечко із цим незвичним іменем. Жінка любила Химку й залюбки б узяла до себе, але її чоловік Костя був категорично проти. Химка давно зрозуміла, що Костя нікого не любить, окрім себе. Ну, хіба ще оту пісеньку про «шаланди повнії кефалі…», яку наспівував, хоч мав не надто гарні слух та голос. Але тітка Оксана вперто того не помічала, а може, просто не хотіла помічати.

– Але це… на голову не налазить! – обурювалася якось Оксана, бубнячи собі під ніс та час від часу відповідаючи на привітання. – Країна, йому, бачте, не подобається! А те, що ти в цій країні здобув освіту, знайшов роботу, одружився?.. А тепер, коли їй сутужно, зрікаєшся її?

Химка одразу зрозуміла: то вона про Костю. Він був моряком і завжди захоплювався життям за кордоном, а зараз і взагалі вирішив не повертатися в 
Україну з чергового рейсу.

– Теж мені пірат Карибського моря! – Оксана шморгнула носом і сьорбнула кави. – Химко, ходімо по тортик, ну його.

Химка задоволено попрямувала до яток з домашніми пляцками. Вона на Привозі знала все: де смачна домашня ковбаса чи сир, де торгують червонобокими яблуками, а де – квашеними помідорами. Химка маневрувала під рядами, дослухаючись до новин та пліток. Вміла все це зберігати в таємниці, бо за цими історіями стояли звичайні люди, які стали її родиною.

Оксана не встигла доїсти тістечко, як сигнал повітряної тривоги прорізав усе довкола. Химка знала, що буде далі: неподалік є укриття, куди прямують усі, хто дбає про безпеку. І незважаючи на те, що там зазвичай ховався ледь не весь гамірний Привоз, у приміщенні зазвичай панувала мовчанка: хтось молився, хтось про щось міркував.

Химка дуже шкодувала Оксану, бачила, як боляче їй далось чоловікове рішення: вона заради нього і дієт дотримувалася, і до дітей не поїхала за кордон, а він, бачте, вирішив усе сам, а її поставив перед фактом. Але й раділа, бо Оксана стала відводити їй більше уваги. І тепер Химка знала: коли тебе обіймають, тривога не настільки й страшна.

Але вночі тривога була значно страшнішою. Химці здавалося, що в пітьмі блукає зловісна примара, завиває та хапає людей. Інакше куди зникали люди вранці, коли рятувальникам удавалося загасити пожежу? Та ніч видалася саме такою. Химка від самісінького зранку сиділа біля Оксаниної ятки, нетерпляче очікуючи на її прихід. Потроху сходились продавці, але Оксани все не було. Не з’явилася вона ані цього дня, ані наступного. Химка помічала, як прибиральник Степан перешіптувався із сусідками, кидаючи погляди на Оксанину ятку, і скрушно похитував головою. «Ні, вона не зрадниця, вона не могла просто взяти і поїхати до Кості!» – Химка ображено вмостилась на ляді.

«Ох, Химко», – Степан, який не надто жалував кішку, раптом лагідно погладив її і змахнув непрохану сльозу.

Вона не стала чекати пояснень і помчала до будинку Оксани, бо та жила зовсім поруч. Між шостим та сьомим поверхом чорніла, схожа на карієс, дірка, і Химка збагнула, що сталася біда.

Коли лунала тривога, Химка й далі бігла в укриття. Та тепер вона була тут самотня, хоча й навколо чимало людей. Стільки страху і болю, як в останні дні, вона ще точно не бачила. Того дня Химка несподівано відчула, що її хтось обіймає. І це не Оксана. То була дівчинка, руки якої дрібно тремтіли, і Химка замуркотіла, намагаючись заспокоїти і себе, і малу.

– Не чіпай їх, бачиш, Еля заспокоїлась, – пролунав заспокійливий жіночий голос.

Батьки боязко та з обережністю спостерігали, як ці двоє налагоджували стосунки. Химка вміла ладнати з багатьма, а даруючи тепло, вона не тільки зцілювала інших, вона й рятувала себе.

З Елею вони неабияк подружились відтоді. Тепер під час тривог вони були завжди в укритті разом. Химка якось навіть наважилася провести їх до будинку.

– Можна Химка поїде з нами? – Еля пригорнула її до себе.

– Ми летітимемо, Елю, це дуже далеко, – гортав стрічку на екрані тато.

– А може, Елі так було б легше адаптуватися до нового? – припустила мама.

– Ну аякже, я не буду брати ще зайвий клопіт.

Еля заплакала. Чоловік відірвався від телефона:

– Елю, ми ж не знаємо, чи хоче Химка кудись їхати. Може, вона прагне залишитися тут. Ми не можемо її змусити.

Еля благально подивилась на Химку, на тата, сподіваючись, що дорослі все вирішать на її користь. Але Химка дуже добре все зрозуміла. Що насправді вже все вирішено. Тепер вона щовечора боязко позирала, чи ще світяться вікна в домі Елі, аж доки вони не залишились темними після від’їзду таксі.

Тієї миті вона вирішила більше не ходити в укриття. Нехай буде, що буде. А який сенс зберігати те, що не має сенсу? Раптом перед кішкою вигулькнуло щось здоровенне і темне. Вона відчула удар, і настала темрява.

Темрява завжди лякає через свою невідомість. Це тільки з досвідом приходить усвідомлення, що темрява рано чи пізно мине і навіть найменша іскринка світла показує, що тем...

Дякуємо вам за передплату газети онлайн