Історія з життя

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ГАЗЕТУ "ЖИТТЯ"

– Бабо Віро, попильнуєш велик? – семирічний Марко нетерпляче переминається з ноги на ногу, так і хоче зірватися з місця та чкурнути за старшими хлопчаками, які зграйкою збаламучених горобців розсипалися стадіо­ном, що на протилежному боці вулиці.

– Біжи, Марчику, очей з твого залізного коня не спущу. Але будь обережним, коли переходиш дорогу.

Малий кумедно посилає статечній сивочолій пенсіонерці у квітчатому халаті повітряний поцілунок, і вже за мить у дворі міської багатоповерхівки стає майже тихо… Спека літнього дня загнала деяких мешканців у їхні домівки, а когось і взагалі за межі міста – у села, в гори, до озер…

Лише дітям усе до снаги: цілоденні прогулянки, сонячні дні, довгі вечори. Віра любить дітей саме за це: вони вміють насолоджуватися миттю – тут і тепер, там, де вони є. З тими, хто поруч. Усім, що осьдечки, – доступне, просте...

Дякуємо!