ЕЛЬЗА. ЗАБОРОНЕНЕ КОХАННЯ

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Марта РОЖКО

18 травня 18:24

329

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Історії з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Територія елітної клініки потопала у квітниках і була розкреслена сіткою алей, ідеальних для прогулянок. У фігурно підстрижених кущах, не побоюючись людей, порхали пташки. Місцеві мешканці чемно прогулювалися або сиділи на садових лавках, задумливо роздивляючись навкруги. Атмосфера закладу навіювала спокій і умиротворення.

У глибині парку загубився тихий флігель з крихітним патіо, де під великим дубом стояли маленький столик і декілька крісел. Уздовж зеленої стіни, що відокремлювала патіо від парку, тягнувся ряд теракотових вазонів. Сімнадцятирічна донька садівника Ельза якраз висаджувала в них нові квіти. Дівчина часто допомагала батькові. Сьогодні вона працювала тут, у тіні патіо, занурена у свої думки. Насправді всі вони крутилися навколо одного загадкового персонажа – нового пацієнта, що з’явився в клініці й оселився окремо від інших у цьому флігелі три тижні тому. Старша медсестра називала його письменником, проговорившись, що зараз він проходить курс лікування заспокійливими препаратами, щоб нормалізувати сон, тому йому дозволено гуляти в маленькому дворику біля флігеля. Адміністраторка зауважила, що він граф і заможні родичі платять чималі гроші за його перебування в закладі. Чоловік пише якийсь геніальний роман (принаймні так усім повідомляє) і не терпить, якщо йому заважають.

– І взагалі, – тут медсестра перейшла на шепіт і закотила очі, – він такий красень!

Прокрутивши всю відому їй інформацію разів двадцять, Ельза зрозуміла, що мусить хоча б подивитися на цього графа і, якщо пощастить, перемовитися з ним кількома словами. Поки думки захоплювали її уяву, а руки вправно виконували роботу, сонце вже перебралося в зеніт. Двері флігеля відчинилися, і на подвір’я, не помічаючи Ельзи, вийшов високий чорнявий чоловік. Дівчина, ошелешена його ефектною зовнішністю, завмерла від несподіванки, хоча чекала на це останні дві години.

Граф мав великі очі, тонкуваті губи, прямий ніс, на тій межі, коли ще трохи – і баланс порушиться, портрет набуде жахливого виразу, а зараз він вражає яскравістю та миловидністю. Темно-карі очі з довгими дівочими віями дивилися крізь, не зупиняючи уваги ні на чому, чи то живе, а чи неживе, дерева, квіти чи Ельза. Зробивши декілька кроків, він всівся в садове крісло, розклав на столі перед собою папери, взявся щось азартно писати, не відриваючи погляду від роботи.

Рухи його вирізнялися різкістю. Чоловік сильно нахилявся вперед і тиснув на папір, виводячи рядок за рядком, стрибаючи вгору або зриваючись донизу сторінки. Руки письменника з витонченими зап’ястями мали видовжені пальці з чіткими, гарно окресленими нігтями. Аристократична зовнішність і шляхетна привабливість.

Ельза крадькома спостерігала за ним, ховаючись за вазонами і вдаючи, що возиться з квітами. Вона соромилася, але не йшла, бо природна допитливість перемогла. Минула година, коли граф рвучко підвівся, згріб зі столу папери й попрямував до дверей флігеля. Чоловік не помітив, що один аркуш, якого раніше вкрав грайливий вітерець, залишився на клумбі. Ельза підняла сторінку, і очі мимоволі пробіглися текстом. Папір сочився пристрастю, горів у руках. Декілька речень, що встигла прочитати сімнадцятирічна донька садівника, приголомшили її, залили обличчя багрянцем, а низ живота наповнили невідомим донині жаром.

– Хто? Хто прислав тебе? Вони сподіваються забрати мій роман?

Ельза здригнулася. Граф стояв за спиною, його карі очі гарячково виблискували.

– Перепрошую. Ви загубили, – заїкаючись, пробурмотіла вона, простягаючи сторінку. – Я тут працюю, перепрошую, вибачте, я не хотіла…

– Ти прочитала? – суворо запитав він. – І як? Сподобалося? Відповідай!

«Боже, який голос!» – пронеслося в запаленій свідомості Ельзи.

– Надто відверто, – кусаючи губи, змогла витиснути вона із себе після паузи.

Самовдоволена усмішка пробіглася обличчям письменника, негарно покрививши його губи. Чоловік розвернувся і зник за дверима флігеля.

***

Увечері Ельза не могла заснути. Все згадувала дивовижний голос, мужній профіль і гарні руки графа. Намагалася не згадувати про звичайний аркуш паперу, на якому горіла ганебним вогнем бажання її мрія. Марно! Мозок підступно закарбував заборонені слова, малював болісно-привабливі картини, яких неможливо позбутися. В гарячковому пориві дівчина підвелася, щоб випити води, чистої, крижаної. У дзеркалі побачила себе – тендітну, темноволосу з великими переляканими очима. Кому ж така сподобається? Умивалася, доки не заспокоїлася, йдучи, хлюпнула зневажливо у дзеркальне обличчя водою.

***

Назавтра Ельза знову напросилася допомогти батькові. Тепер вона стригла кущі в парку клініки. Почала із зеленої стіни біля флігеля. З великими садовими ножицями в руках вона здавалася ще мініатюрнішою і молодшою. Працюючи, дівчина все виглядала, чекала, коли ж відчиняться двері і вийде чоловік, заради уваги якого вона вже здатна на будь-що. Хоча чим смішна, недосвідчена донька садівника може зацікавити його – прекрасного й недосяжного володаря незрозумілих стихій, які він розбудив у її душі й тілі. Опівдні бажані двері розчахнулися, випустивши письменника на сонячне світло. Він знову виніс папери, так само розклав їх на столику, але писати не став, сів, дивлячись перед собою на зелену стіну незрячим поглядом. Ельза, тремтячи всім тілом, рівняла зарості, тримаючи ножиці з великим напруженням. Працюючи, вона поступово наближалася до точки, на яку він витріщався.

– Замри, – вигукнув граф, хапаючи чисту сторінку. Його рука помчала білим полем, залишаючи багато чорнильних знаків. Ельза ледь не впустила важкі ножиці від несподіванки, але застигла в незручній позі, не сміючи ворухнутися.

– Розпусти волосся, Анно! – наказав демон своїй жертві.

Ельза розтулила рота, щоб назвати своє справжнє ім’я, але це так мало значило зараз у цьому затишному патіо в тіні зеленої стіни, де тільки він і вона, де він дивиться на неї, розмовляє з нею… Ельза покірно стягнула з голови хустку – і волосся розсипалося на плечах. Він задоволено хмикнув і знов занурився в папери. Писав, швидко й енергійно, надихаючись своєю владою. Ельза стояла, позуючи митцеві, зачаровано дивлячись на кумира. Вітерець, граючись, кидав темні пасма їй в обличчя, маскуючи її полум’яні щоки і сльози екстазу. Це була найемоційніша мить у її одноманітному житті.

– Ваша світлосте! – медсестра Гледіс глибоким грудним голосом перервала цей натхненний сеанс. Як же маленька донька садівника ненавиділа зараз Гледіс! Оцю розкішну високу білявку у фірмовій сукні, ґудзики якої насилу втримували її пишний бюст. Яскраві червоні губи, підведені ідеальним контуром, сочилися медом. Її вік уже наближався до тридцятиріччя, але вона мала легку, доброзичливу вдачу, завзято будувала своє життя. Недовго сумувала, зазнавши поразки в стосунках, блискавично заводила нові.

– Ваша світлосте, я принесла вам обід і ваші ліки.

Письменник відірвався від роботи. Кинув оком у напрямку голосу й миттю забув про Ельзу. Щось хижацьке промайнуло його обличчям.

– Гаразд, Анно, – сказав він, дивлячись на медсестру, – я вже йду.

– Мене звуть Гледіс, ваша світлосте.

– Я зватиму тебе Анною, – безапеляційно зауважив він. – Бачиш, я вже йду, я слухняний пацієнт.

– Як захочете, ваша світлосте, – медово проспівала медсестра.

Поспішно зібравши папери, граф обійняв Гледіс за талію і зачинив за ними двері флігеля. Нове, досі невідоме почуття накрило Ельзу. Важко дихаючи, вона схопила ножиці й узялася чикрижити ідеально підстрижену площину кущів, ридаючи, не в змозі опанувати себе. Як же вона злилася на Гледіс! Знесилившись, опустила втомлені руки, не витираючи сліз, які текли тепер без упину, глянула ще раз на двері, що зачинилися в неї перед носом, і побрела геть, вигадуючи, як можна розповісти старшій медсестрі про те, що Гледіс порушила правила закладу.

***

Гледіс знайшли наступного ранку на центральній алеї парку. Кривава помада на губах змазана грубо, наче сама смерть поцілувала жінку. Вона була задушена. На шиї відбилися сліди всіх десяти пальців убивці. Його визначили швидко. Безліч свідків знала, куди пішла Гледіс: пацієнт, який страждав на безсоння, бачив їх разом на тій злощасній лавці й вирішив, що закохана пара зустрічає схід сонця. У кімнаті графа знайшли ґудзик, якого не вистачало на фірмовому одязі Гледіс, а також її волосся в ліжку письменника. Він і не сперечався. Розсудливість залишила його розум, жахливою гримасою на обличчі закарбувалося божевілля. Він істерично сміявся і викрикував ім’я Анни, коли його забирали із клініки для людей з душевними розладами у жорсткий заклад для психічнохворих, де він проводитиме дні, сповзаючи у внутрішню безодню.

Коли поліція поїхала, Ельзі дозволили прибрати кімнату у флігелі. В шухляді вона знайшла стос паперів, які граф називав романом. Тремтячою рукою дівчина взяла сторінку, другу, третю. Це був не роман. Обривки, уламки божевільної фантазії, де на кожній сторінці одержимий пристрастю герой кохає жінку на ім’я Анна, згодом на кожній сторінці вбиває її різними способами, підпалюючи її будинок, скидаючи з високої вежі або з моста в бурхливий потік гірської річки. Ельза засунула шухляду й відчула нестерпне бажання вимити руки.

У двері постукали. За хвилю в кімнату зайшла висока струнка пані з блідим обличчям.

– Добридень, – вона привітно подивилася на Ельзу, – я знайома пацієнта, який жив тут. Мені дозволили, якщо захочу, взяти деякі речі. Ви тут прибирали? Чи не бачили його роману? Це дуже важливо.

– Ні, я не бачила, мабуть, він забрав його із собою. Може, знищив?! – голос Ельзи зрадницьки тремтів, але гостя була зосереджена на своїх думках, тож повірила.

– Перепрошую, – наважилася дівчина, – чому так важливо знайти цей недописаний стос паперів?

– Розумієте, – жінка зітхнула, – ми виросли разом. Він друг мого брата, я так і сприймала його – як брата. Однак він вирішив, що я вже належу йому, і в неприйнятній формі освідчився мені. На це я відповіла рішучою відмовою. Він публічно образив мене. За мене вступився мій брат. Вони розірвали багаторічну дружбу. Він тоді пробував писати і сказав, що напише й опублікує правдивий роман. Усе, що він міг написати, є лише витвором його нездорової уяви. Поступово в нього розвинувся параноя, що за ним спостерігають, хтось полює на його рукопис. Він почав погано спати, і родичі помістили його в цю дорогу клініку. Вони сподівалися, що заспокійливі препарати, свіже повітря і вивірений режим дня повернуть його в норму. На жаль, хто міг передбачити, що це призведе до трагедії? Очевидно, хвороба дрімала у глибині його мозку, через стрес з освідченням вона ожила і зараз стрімко поглинає його особистість.

Вона замовкла на хвилину.

– Ви знаєте, в мене незабаром весілля, мій наречений, якого я щиро кохаю, дуже чесна, порядна, широко відома людина. Якщо спливе якийсь бруд, де буде згадано моє ім’я, його репутація може суттєво постраждати. Він цього не заслужив. Тому благаю вас: якщо вдасться знайти ці записи, знищте їх безжально. Буду вам безмежно вдячна!

Жінка постояла ще хвилину і взялася за дверну ручку.

Ельза, схаменувшись, окликнула сумну пані:

– Як вас звати?

– Анна…

Анна вийшла. Ельза вдихнула на повні груди і знесилено опустилася на ліжко. На його ліжко! Два дні тому вона мріяла опинитися тут. Ось вона на цьому ліжку, а світ уже змінився, вона нічого не відчуває, вона спустошена, нежива.

Це Гледіс нежива, мертва! Бідолашна! Думка блискавкою осяяла її свідомість: Гледіс урятувала їй життя! Якби не вона, то це її, Ельзу, знайшли б задушеною на садовій лавці!

У дальньому кутку парку дівчина розвела багаття. Повільно, аркуш за аркушем, живим очищувальним вогнем дівчина спалювала своє заборонене кохання.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!