Дженніфер Лоуренс розповіла про "надмірну режисуру" чоловіків-режисерів

Життєві історії

Акторка Дженніфер Лоуренс, обговорюючи свій досвід на знімальному майданчику, виділила помітну відмінність між стилями роботи жінок і чоловіків-режисерів. За її словами, певні чоловіки-режисери схильні до так званої "надмірної режисури" (over-directing).

Лоуренс охарактеризувала цей підхід як постійне відчуття того, що режисер "режисує фільм", навіть якщо це не приносить жодної суттєвої користі сцені. На думку акторки, така манера роботи може бути дратівливою та асоціюється з "контролем" і навіть "невротичністю" з боку автора. Це наводить на думку про те, що акторка сприймає таку поведінку як потребу в демонструванні влади чи контролю над процесом, що може заважати природному акторському потоку та спонтанності.

Ця критика не стосується всіх чоловіків-режисерів, але акторка вказує на загальну тенденцію, коли надмірна увага до формальних команд та видимої діяльності на майданчику може стримувати творчу свободу акторів.

На противагу цьому, Лоуренс захоплено описала свій досвід роботи з жінкою-режисером Лінн Рамзі над фільмом "Помри, кохання моє". Вона назвала підхід Рамзі "протилежністю" "надмірній режисурі".

Замість того щоб постійно давати вказівки, Рамзі фокусується на створенні всеосяжного світу для акторів. Вона досягає цього через музику, довгі розмови про персонажів, атмосферу та налаштування знімального майданчика. За словами Лоуренс, Рамзі "будує цей світ", переконуючись, що всі "на одній хвилі", а потім "повільно повертається назад" – тобто відступає і дозволяє магії статися.

Сама Рамзі підтвердила цей підхід, зазначивши, що прагне створити простір довіри та свободи, щоб актори могли "досліджувати" та експериментувати. Вона свідомо дозволяла дублям тривати довше, заохочуючи "певний дискомфорт", з якого інколи народжується "щось чарівне" або несподівана "лють". Лоуренс відзначила, що саме цей відступ режисерки, її перехід у режим спостереження, призводив до найцікавіших і найсправжніших моментів, які Рамзі потім заохочувала повторити.

Лоуренс також наголосила на візуальному таланту Рамзі, яка, будучи оператором, могла зробити "кожен кадр схожим на [Вільяма] Егглстона", демонструючи, що її майстерність полягає в композиції та візуальному формуванні, а не у вербальному контролі над діями акторів.

 https://www.hollywoodreporter.com/

Історії з життя