Життєва історія

Достигли нарешті бабусині груші. Вродили вперше, відколи деревце оселилося в нашій садибі. Як же давно те було. Іноді здається, що відтоді минула ціла вічність, а  іноді – як одна мить збігла…

Того року бабуся від зими вже хворіла. Напевно, відчуваючи неминуче, навесні несподівано запросила нас, онуків, разом із батьками до себе на гостину. Ми о такій порі до неї майже ніколи не приїжджали. Дорога неблизька, понад вісім годин їхати, та й дорослі на роботах. Але явилися всі, чим дуже потішили стареньку.

Квітень тоді був холодним і дощовим. За звичкою дідусь уранці розпалив пічку, і ми з бабусею заходилися на ній готувати обід. В одну каструлю налили воду на локшину, в іншій уже варилося м’ясо. Там мав бути борщ. Я чистила картоплю і стежила за тим, щоб у пічці не гаснув вогонь. А ще поглядала у вікно, за яким дощ рясно поливав землю, а заодно мив усе, що на ній зеленіло. Враз мій погляд зупинився н...