ЧЕРЕЗ НЕЇ…

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КОХАННЯ В ОДНІЙ ГАЗЕТІ

Ганна, по-вуличному Цапиха, радісно несла до хати цілу миску щойно зібраних полуниць. Перших, своїх, ранніх. Зранку купила батон, сметану, зараз розітре ягоди з цук­ром. У передчутті смакоти аж очі заплющила – м-м-м-м-м.

Лиш сіла їсти, як рипнула хвіртка. Ганну перекосило, накинула на голову чорну хустку, миску засунула під диван, бо більше ніде, – непрохані гості відчиняли двері.

– Добридень вам... – тихо мовила жінка, дрібні діти біля неї стали як укопані.

– Може, тобі й добрий, – перебила Ганна.

– Як ви тут? – жінка стояла у дверях.

– Грошей іще нема, радій, що маєш пенсію. Бо я вже в борги залізла. Кажи, чого тобі треба? – насупила брови.

– Нічого. Ми просто йшли з цвинтаря. Вирішили провідати вас, поки є час до автобуса, – тихо жінка.

– Провідали? Тоді йдіть собі. Мене чекає робота, допомогт...

Дякуємо!