ЧЕРЕЗ НЕЇ…

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Ганна, по-вуличному Цапиха, радісно несла до хати цілу миску щойно зібраних полуниць. Перших, своїх, ранніх. Зранку купила батон, сметану, зараз розітре ягоди з цук­ром. У передчутті смакоти аж очі заплющила – м-м-м-м-м.

Лиш сіла їсти, як рипнула хвіртка. Ганну перекосило, накинула на голову чорну хустку, миску засунула під диван, бо більше ніде, – непрохані гості відчиняли двері.

– Добридень вам... – тихо мовила жінка, дрібні діти біля неї стали як укопані.

– Може, тобі й добрий, – перебила Ганна.

– Як ви тут? – жінка стояла у дверях.

– Грошей іще нема, радій, що маєш пенсію. Бо я вже в борги залізла. Кажи, чого тобі треба? – насупила брови.

– Нічого. Ми просто йшли з цвинтаря. Вирішили провідати вас, поки є час до автобуса, – тихо жінка.

– Провідали? Тоді йдіть собі. Мене чекає робота, допомогти нема кому, все сама роблю, нема часу тут із вами засиджуватись, – встала з дивана, та якимось чином зачепила оту миску, полунична каша потекла під ноги. Зависла мовчанка. Діти вдихнули приємний запах, жінка важко зітхнула, а Ганна видихнула з люттю погані слова.

Жінка з дітьми поспішила покинути непривітну хату. Ще за ними не зачинились двері, як Ганна сипонула, немов помиї з відра:

– Уже наїлась я полуниці. Кажу давно, що вона лиш біду приносить у нашу хату. Відколи переступило мій поріг, відтоді тут лихо. Принесло її до нашого села на мою погибель! Учителька! Ніби своїх учителів нема, що прислали якесь задрипане дідько знає звідки. Хоч би дівка, а то мале, худе, ні в руки взяти, ні до роботи послати. І що в ній знайшов мій Іванко? Хлоп як дуб, а воно вдвоє менше. Наче нема дівок у селі. Приворожила, аякже! Розкинула свої худі ноги – і вже він її. Каже мені син: «Мамо, я одружуюсь, незабаром будеш бабою». Боже-боже. Бабою. Лиш не знати кому. Досі сумніваюся, що його дитина. Привів її до хати на все готове. Працюй, дбай, а вона знову вагітна. Мала народилася плаксива, не стало спокійної ночі в нашій оселі. А я немолода, мені треба поспати, бо тиск скаче. Поїхала на місяць до доньки, хоч відісплюся. Повернулась і очам своїм не повірила: на моєму ліжку, на моїх простирадлах спала її мама. Приїхала, бачте, допомогти з дітьми. Уже обід, а вона ще спить. Оце допомога? А ти, свахо, чому не привезла своєї білизни, а спиш на готовому? Хіба я неправду сказала? Сваха поїхала без будьте здорові, невістка плакала, а мій син уперше на мене накричав. Бо ті дві відь­ми так його навчили за той час, що мене не було вдома! Аякже, мамі пискувати. За що?

Після того я стала для них найбільшим ворогом, надумали робити окремий вхід. Я не дозволила стіни розбивати. Ще чого? Ти будувала цю хату, що хочеш її розвалити? Ти глянь на неї! А далі ще гірше – забаг­ла, щоб я її з дітьми прописала, бо їм треба в школу. Нема дурних! Пропиши вас, а потім ви мене з хати виженете.

Мій син до мене перестав говорити, через неї! Аякже, мами не слухав, лиш її. Ну-ну. Недовго ходили гонорово, прийшли мені кланятись. Вона перепросила, а він просив не гніватись, жити мирно, бо їде за кордон на заробітки. Ото я дожилась: невістка відправляє мого сина з хати! Поїхав мій Івась. А вона...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!