ЧЕРЕЗ НЕЇ…

– Грошей іще нема, радій, що маєш пенсію. Бо я вже в борги залізла. Кажи, чого тобі треба? – насупила брови.

– Нічого. Ми просто йшли з цвинтаря. Вирішили провідати вас, поки є час до автобуса, – тихо жінка.

– Провідали? Тоді йдіть собі. Мене чекає робота, допомогти нема кому, все сама роблю, нема часу тут із вами засиджуватись, – встала з дивана, та якимось чином зачепила оту миску, полунична каша потекла під ноги. Зависла мовчанка. Діти вдихнули приємний запах, жінка важко зітхнула, а Ганна видихнула з люттю погані слова.

Жінка з дітьми поспішила покинути непривітну хату. Ще за ними не зачинились двері, як Ганна сипонула, немов помиї з відра:

– Уже наїлась я полуниці. Кажу давно, що вона лиш біду приносить у нашу хату. Відколи переступило мій поріг, відтоді тут лихо. Принесло її до нашого села на мою погибель! Учителька! Ніби своїх учителів нема, що прислали якесь задрипане дідько знає звідки. Хоч би дівка, а то мале, худе, ні в руки взяти, ні до роботи послати. І що в ній знайшов мій Іванко? Хлоп як дуб, а воно вдвоє менше. Наче нема дівок у селі. Приворожила, аякже! Розкинула свої худі ноги – і вже він її. Каже мені син: «Мамо, я одружуюсь, незабаром будеш бабою». Боже-боже. Бабою. Лиш не знати кому. Досі сумніваюся, що його дитина. Привів її до хати на все готове. Працюй, дбай, а вона знову вагітна. Мала народилася плаксива, не стало спокійної ночі в нашій оселі. А я немолода, мені треба поспати, бо тиск скаче. Поїхала на місяць до доньки, хоч відісплюся. Повернулась і очам своїм не повірила: на моєму ліжку, на моїх простирадлах спала її мама. Приїхала, бачте, допомогти з дітьми. Уже обід, а вона ще спить. Оце допомога? А ти, свахо, чому не привезла своєї білизни, а спиш на готовому? Хіба я неправду сказала? Сваха поїхала без будьте здорові, невістка плакала, а мій син уперше на мене накричав. Бо ті дві відь­ми так його навчили за той час, що мене не було вдома! Аякже, мамі пискувати. За що?

Після того я стала для них найбільшим ворогом, надумали робити окремий вхід. Я не дозволила стіни розбивати. Ще чого? Ти будувала цю хату, що хочеш її розвалити? Ти глянь на неї! А далі ще гірше – забаг­ла, щоб я її з дітьми прописала, бо їм треба в школу. Нема дурних! Пропиши вас, а потім ви мене з хати виженете.

Мій син до мене перестав говорити, через неї! Аякже, мами не слухав, лиш її. Ну-ну. Недовго ходили гонорово, прийшли мені кланятись. Вона перепросила, а він просив не гніватись, жити мирно, бо їде за кордон на заробітки. Ото я дожилась: невістка відправляє мого сина з хати! Поїхав мій Івась. А вона тому й рада – взялась вести якісь гуртки, аби лиш удома нічого не робити. Підгледіла я, що на тих гуртках робилося – обіймалась вона з чоловіками! Привселюдно! Переказала я синові, приїхав несподівано. Побив її. Мало бив. Хоч уся школа захищала, мовляв, то була репетиція вистави, пів села ходить на гурток, усі присутні під час тих сцен, нічого нема в тому поганого. Ага. Відьма. Пів села не бачило тих обіймів! Після того забралась моя невісточка з дому. В будинок учителя пішла жити, в одну кімнатку. Зле їй було в моїй великій хаті! А мій Івась за нею.

Що я лиш не робила, аби він повернувся, нічого не допомагало. Таки причарувала! Заледве я переконала його залишити її, розлучитися, знайти собі нашу, сільську дівчину. Не одна за ним заглядала. Я й до хати приводила гарних дівчат. Дарма що люди сміялись. Нехай, мені то що? Невістка поїхала до своєї мами, ще й на все село розтрубила, що її дітям соромно за батька, якому мама шукає жінку. Певно, що шукаю, а що, має жити сам? Відтоді Івась почав заглядати в чарку. Через неї! Причарувала. Якось так напився, що побив у барі меблі, викликали поліцію. А наступного дня йому вручили повістку. Пішов на війну! Через неї, кляту. Недовго й воював – привезли в труні... Якби не вона, був би живий. Вона його звела зі світу! А після ще й сміла приходити по його посмертне свідоцтво, щоб оформити на дітей пенсію. А дзуськи тобі! Але ж воно хитре – прислало когось там з району, аби я дала той папірець, бо інакше буде мені штраф. Ото знала, до кого йти, щоб натиснути на мене. Бери-бери ту пенсію, бодай на неї лиш жила! Я теж недурна – написала заяву, щоб мені виплатили 15 мільйонів! Довго ходила до потрібних людей, платила, що казали. Зичила в людей гроші, кредит узяла, хату дала під заставу, бо до впливових людей треба йти не з порожніми руками. Як помастиш, так і поїдеш. А мастила я добре. Казали, що до року отримаю свої мільйони. Ой, добре, що згадала: завтра треба їхати по якийсь висновок. Яке завтра число? Третє, ага, завтра, – Ганна розплилась у широкій усмішці. Ну ще б, такі гроші їй пливуть у руки!

...Наступного дня радісно зайшла в кабінет. Чоловік за столом, не підводячи голови, щось там їй зачитав, із чого Ганна мало що розуміла. Подивився на неї й байдужим тоном повідомив:

– Не второпали? Кажу вам простими словами: згідно з висновками експертизи ваш син загинув у стані алкогольного сп’яніння, тому вам не належиться ніяка грошова виплата…