З поштової скриньки

Іван сидить на лаві й дивиться вдалечінь. Стежкою неквапливо чимчикує малий Андрійко. Жвавий та кумедний малий сусіда. Зупиняється неподалік і дивиться то на діда, то на черемху...

Край самого причілка вона вже перецвітає. Стара та розлога, з багатьма спилами гілок, що старанно забілені вапном. Дід Іван із дружиною Оксаною посадив її 46 років тому. Жінка дуже любила, як пахне та цвіте черемха. Вони часто сиділи на лаві біля дерева, згадували минуле, усміхалися, раділи й журилися.

Іван навіть пропозицію зробив Оксані, коли саме зацвіла черемха, та й майже всі стрічання-проводи закоханої пари відбувалися колись за хатою майбутньої тещі під цим деревом.

– Йванку!!! – гукала, бувало, синьоока Оксана.

– Що там, Оксаночко?! – озивався чоловік.

– Ходи-но сюди швидше!

– Та зараз, ось тільки траву королям дорву, – казав той.

– Я кому сказала!?...