ЧЕКАННЯ…

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Поволі, опираючись на палицю, Ганна човгає до воріт. Старечою рукою хапається за низеньку хвіртку, трохи перехиляється, прикладає долоню до чола. «Он наче хтось іде, на Михася схожий, і Оксана, і двоє їхніх хлопчиків», – майнула в голові думка. Обличчя Ганни вмить світліє. Зашкарублими від холоду руками прочиняє хвіртку і ступає на дорогу. Далі йти жінці несила – ноги не дають. Ще влітку, коли під ногами сухо, так-сяк із палицею Ганна сама навіть до магазину йшла. А це ж зима. Борони Боже впасти, то вже б точно залишилась прикутою до ліжка… Перехожі підходять ближче.

– Дай Боже щастя, цьоцю Ганю, – привіталися.

– Дай Боже й вам, – промовила Ганна майже нечутно, і обличчя жінки вмить стало знову якимось сумним, зневіреним. Ні, то не Ганнині гості. То до сусідки син приїхав. А її Михася все немає…

Ледве пересуваючи ног...

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії