ЧЕКАННЯ…

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

Поволі, опираючись на палицю, Ганна човгає до воріт. Старечою рукою хапається за низеньку хвіртку, трохи перехиляється, прикладає долоню до чола. «Он наче хтось іде, на Михася схожий, і Оксана, і двоє їхніх хлопчиків», – майнула в голові думка. Обличчя Ганни вмить світліє. Зашкарублими від холоду руками прочиняє хвіртку і ступає на дорогу. Далі йти жінці несила – ноги не дають. Ще влітку, коли під ногами сухо, так-сяк із палицею Ганна сама навіть до магазину йшла. А це ж зима. Борони Боже впасти, то вже б точно залишилась прикутою до ліжка… Перехожі підходять ближче.

– Дай Боже щастя, цьоцю Ганю, – привіталися.

– Дай Боже й вам, – промовила Ганна майже нечутно, і обличчя жінки вмить стало знову якимось сумним, зневіреним. Ні, то не Ганнині гості. То до сусідки син приїхав. А її Михася все немає…

Ледве пересуваючи ног...

Дякуємо!