З поштової скриньки

У дитинстві час – це неймовірно довга, тривка субстанція. Літо вічне. За цей час минає ціле життя і ще трохи. День ніяк не закінчується. А школа – це щось далеке, що ніколи не настане, і тільки список книжок, які неодмінно мусиш прочитати, затьмарює нестерпну легкість буття.

Щодня отримуєш неймовірну кількість досвіду. Ось світанок увірвався в кімнату новими кольорами, запахами і звуками – це щось нове, чого ще не було у маленькому шести-, семи- чи навіть дев’ятирічному досвіді. Адже рік – це лише одна, нехай буде, дев’ята частина життя. І досвід переживається гостро, цікаво, ново. Час повільний, його треба багато, щоб опрацьовувати нове.

Дорослі люди ходять знайомими доріжками і виконують повторювані дії. Дім – робота – дім. Робота – вихідні – ранок понеділка. Приготувати сніданок – помити посуд – прибрати в хаті&...