«БРЕХНІ БІЛЬШЕ НЕ ПРОБАЧУ!..»

Василя і Катерину в селі вважали зразковою сім’єю та чудовими господарями. Жінка вчителювала, а чоловік вісім років важко працював за кордоном. Зароблені гроші подружжя вклало в добротний будинок, у господарські споруди. Коли Василь припинив їздити на заробітки, розширили господарство – тримали три корови, десяток свиней, мали овець, курей, гусей… Крутитися було коло чого.

У сім’ї підростав син Богдан. Був слухняним, гарно вчився й постійно допомагав батькам. Не одна мати, проходячи повз обійстя Василя та Катерини, милуючись будинком, огорожею та завжди зразковим порядком на подвір’ї, мріяла про те, щоб її донька прийшла сюди за господиню.

Минали роки. Ось уже Богдан випускник. Добре закінчив школу і вступив до юридичного інституту. Це була не тільки його мрія, а й батьків, що прагнули дати синові гідну освіту.

Син навчався на бюджетному відділенні, тому всі кошти, які отримували від господарства, стали відкладати на квартиру в місті. У село Богдан не повернеться, тож потрібно забезпечити його житлом. Не орендувати ж йому кутки!

На останньому курсі син повідомив батькам, що хоче одружитися. Призначили день, коли він привезе свою обраницю знайомитися.

Від самісінького ранку Катерина крутилася як муха в окропі: потрібно було прибрати, наготувати смачненького, а ще ж господарство…

Під обід прибули молодята. Катерина глянула на майбутню невістку й відчула її холодний та недобрий погляд.

– Сніжана, – представилася дівчина.

За столом вели мову про все, проте батькам цікаво було знати більше про майбутню невістку. Виявилося, що вона також із села, але з іншої області. У сім’ї, крім неї, ще троє молодших братів і сестра. Сніжана закінчила коледж і працює у перукарні.

Увечері, коли батьки пішли порати господарство, молоді стали збиратися в дорогу.

– Хіба ви не переночуєте? – здивувався батько.

Син хотів щось сказати, але Сніжана випередила його:

– Ні, у вас тут так свинями смердить…

– Та ти ж сама із села. Вдома не чула цього запаху? – здивувалася Катерина.

– Мої батьки такого господарства не тримають, а я цього смороду не зношу!

З цим і поїхали. На вечерю прийшли сестра Василя та брат Катерини зі своїми половинками, яких подружжя запросило напередодні. Розповіли їм про знайомство, переказали розмову про неприємні для майбутньої невістки запахи. На це Катеринин брат сказав:

– А знаєте що, любі мої, я б на вашому місці перестрахувався. Зібрали гроші на квартиру? Купуйте зараз, але не на Богдана її оформляйте, а на себе. Нехай молоді живуть собі в ній. А ви тим часом до невістки придивіться. Що ви побачили за ту годину?

– У нас на двокімнатну коштів не вистачить, – сумно мовив Василь.

– Не біда, я позичу! Але купуйте вже!

Так і зробили, проте Богданові нічого поки не говорили.

Весілля, на яке також довелося позичати гроші, святкували в ресторані. Коли дійшло до перепою, мати нареченої обсипала молодих доларовими купюрами, зверхньо подивившись на батьків нареченого, які підійшли до столу з порожніми руками.

– А ми, молодята, даруємо вам квартиру! – урочисто мовив Василь і під оплески присутніх вручив синові ключі.

Сваха аж почервоніла від злості. Вона знала, що батьки зятя позичали гроші на весілля, і не думала, що зроблять вагоміший подарунок, аніж вона.

Після весілля молоді навідалися до батьків Богдана.

– Квартира порожня, без меблів, та й ремонт робити потрібно, – мовила жалібним тоном невістка. – А в нас грошей на все це немає…

– А перепійні? – здивувалася Катерина. – Вам немалу суму подарували, от і облаштов...