ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
382Історія з життя
Бридко якось після того, як брат борг повернув. Хочеться змити з себе все те. Ніколи не думала, що бувають такі люди. Ми ж разом росли, коли він став таким?
Мій покійний чоловік був прекрасним агрономом у колгоспі. Тому, коли люди отримали власну землю, багато хто прийшов і віддав свої паї в оренду нам. Разом гектарів з триста зібралось. Я, звичайно, дуже переживала, адже потрібна була техніка, щоби все те обробити, і ми взяли величезні кредити. Але мій чоловік був хазяйновитим господарем. Уже за три роки ми мали гарний прибуток, посадили сад, вирощували овочі в теплицях, мали розарій. Звісно, мій чоловік не міг усе тягнути сам, тому взяв на допомогу мого брата. Він йому дуже довіряв, як і я.
Три роки вже немає мого Володі. Мені особливо непросто. Я бачу, як брат руйнує все, що ми будували разом. Хоч і амбітний мій братик, але в деяких речах його скупість робить свою чорну справу. Люди забирають землі, вже маємо кілька позовів від тих, кому брат землю повертати не хоче. А найгірше – він почав забирати більшу частку прибутків від моєї фірми собі.
– Ти ж навіть нічим не допомагаєш! Що хочеш? – казав.
Якщо раніше я ще якось, зважаючи на родинні зв’язки, і жаліла брата, то після сьогоднішнього візиту таки повертатиму фірму, яка належить мені, під керівництво моєї родини. Нічого, знайду розумних і досвідчених людей, які мені допоможуть упоратись. Але мова не про те…
Я маю чотирьох дітей. Старшому дев’ять, молодшому – шість. Як і кожна мама, маю чималий запас помічних засобів першої потреби від будь-якої дитячої недуги. Мій девіз: «Краще викинути і не скористатись жодного разу, аніж, коли буде конче потрібно, цього не виявиться». У мене є буквально все: від животика, для вушок, для носика, проти вошей тощо. Хто має діток, мене зрозуміє.
Телефонує днями брат і просто благає, аби я позичила кілька засобів для його донечки.
– Усе швидко почалось. Доки я з’їжджу в місто й назад… Краще в тебе візьму, а завтра куплю і віддам.
Вони приїхали з невісткою удвох. Я ще здивувалась: дитина занедужала, а вони разом. Дістали папір і ручку й почали записувати все, що брали в мене. До того ж не тільки назву, а й у якій ємності і скільки його там залишилось. Мені вже тоді недобре стало, але ж дитину шкода!
А вчора брат із братовою прийшли борг повертати. Зачистили вони у мене тоді практично все, бо й не знали, що з їхньою дитиною. Повертали зі списком того, що брали, але…
– Ось цього засобу у пляшечці було сто двадцять мілілітрів, але там термін спливав через пів року. Нова пляшечка коштує дорого, тому ми взяли дешевший аналог, за нього ти нам винна шістдесят гривень. Ось цей засіб поки не має ліцензії, ми придбали такий же, але для дорослих. Ми брали пачку, в дорослих дозуваннях, для дітей інше, ось тобі одна пластинка.
І так абсолютно все. Я не витримала – вигнала їх обох. Усе, що вони принесли, я викинула у смітник. Такої дріб’язковості я просто не очікувала. Вони не просто забезпечені – багаті. А тут!
Завтра шукатиму адвоката. Схоже, родини в мене вже немає.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
379
