БОЖІ ПЛАНИ

Йшла повільно, дивилася під ноги, бо ж заледенілий асфальт за ніч притрусило снігом. Дуже боялася впасти, знала: якщо що, шкодувати її нікому. Тому ступала маленькими кроками, обходила ділянки, які здавалися небезпечними. Одягала велику куртку – їй здавалося, що схожа на велику незграбну кучугуру. І взуття обирала на високій пласкій підошві, прискіпливо розглядала у крамниці кожну пару.

– Дивіться, які стильні! – продавчиня, чи то пак консультантка, запопадливо тицяла їй у руки замшеві ботильйони. Гарні, так. Якщо виходиш з під’їзду і сідаєш в автівку – саме те. А якщо чалапаєш нерозчищеним від намерзлого льоду тротуаром – таке собі. А вона ж таки чалапала і дивувалася, як багато люду на вулиці, а зараз іще ж навіть восьмої нема. Крадькома розглядала постаті, що йшли назустріч, розважала себе фантазіями про те, у яких справах можуть поспішати ці люди. От вона, наприлад, йде по вирок.