ТРОЯНДА ЧИ БУДЯК

– І хто ж то полакомився на таке дибуляне диво? Мабуть, якийсь Квазімодо.

– Аж ніяк, доволі гарний хлопець, невисокий, їй до зросту. Я бачила особисто фото, гарні обоє, – Галя, з тих «безнадійних», кому за тридцять, а без пари, стала на захист Нуськи.

Треба зауважити, що Галя теж маленького зросту, зате вертлява, з дзвінким голосом і завжди весела щебетушка. Галю любили, втім трохи побоювалися її гострого, але справедливого язичка.

– І взагалі, дівчата, негарно обговорювати ні в чому не винну Нуську. Ану стуліть свої дзьоби, сороки. Ні, щоб порадіти за людину, ви з неї насміхаєтесь. За що? Що вийшла заміж, хоч не є красунею, а ви – немов з обкладинки журналу «Радянська жінка», і досі без штампа в паспорті? Ще раз кажу: роти на замок!

Скреготухи змовчали, лиш Зоя далі провадила:

– А де живе наша Нуська? Щось я її в гуртожитку не бачила.

– Та ж бо вона тутешня, міська, за кінотеатром живе.

– Ой, де оті одноповерхові будинки?

– Ну і що?

– А те, що їх зноситимуть, а її кавалєр спокусився на майбутню квартиру, а не на Нуську.

– Не думаю. Адже Нуська пішла до нього, тобто за невістку. Відпрошувалася з роботи, щоб приписатись у нього, а не він у неї.

– Певне, то якийсь хворий, що спокусився на таке...

Не договорила Зоя, бо Галя штурманом у спину припинила її дурну балачку. Може, цю подію обговорювали б іще довго, та в цеху трапився нещасний випадок – під час процесу в гарячому цеху одному працівникові обпекло обличчя. Колектив переживав за колегу, Юрко ж таким красенем був, а тут... нема одного ока, та й обличчя в рубцях спотворило весь зовнішній вигляд. Поки лікували, допомагали, виходжували, ще одна новина: Юркова дружина подала на розлучення й вирушила на свою «родіну». Хтось відверто шкодував Юрка, хтось кепкував з нього, кажучи, що красуні не треба чудовиська, а хтось і радів, бо знали, що його благовірна аж ніяк не ідеальна дружина, красу свою ділила не з одним чоловіком. Як би то не було, Юрко в такому стані, що й ворогові б не побажав. Якось майстер цеху скликав мінізбори:

– Дівчата, жіночки, колеги... Кхм, тут таке… Треба відвідати Юрка в лікарні. Сам він залишився, негарно кидати людину в біді. Організуйте чергу, приносьте Юркові чогось домашнього, поговоріть із ним про се, про те, лиш не порушуйте теми особистого. Домовились?

– Я б пішла, та чоловік ревнивий.

– І я б пішла, та дитина на моїх руках.

– А я не зможу дивитися на нього, такого страшного...

– А я взагалі почуваюся погано лиш від лікарняного запаху.

– Зрозуміло, кожна сама за себе, тоді я піду. І ходитиму за вас усіх, – Галя відвернулася від недружнього колективу.

Ходила щодня: то бульйончику принесе, адже мама в селі має птицю, то купить щось смачненьке, то просто з яблуками прибіжить. Лиш про відвідини нікому ні слова. Десь за пів року повернувся Юрко в стрій. З пов’язкою на оці, з обличчям у шрамах, зате з усмішкою на обпалених устах:

– Зустрічайте Кутузова, який горів у танку.

Посміялися, пораділи та й звик­ли до Юркової зовнішності. А невдовзі Галя прийшла з обручкою на правій руці. В цеху зашушукались: як, хто, коли?

Під час обідньої перерви Галя запросила зміну в кімнату відпочинку, побігли, аж курява здій­нялась. На столі розкладені канапки, печиво, цукерки, фрукти. Стояла усміхнена Галя:

– Так, дівчата, я вийшла заміж. Навіть скажу, за кого. Але якщо почую за спиною хоч одне криве слово, як ото колись за Нуську, будьте певні: очі повидираю, патли обскубу, морду розідру. Ви мене знаєте!

Колектив засміявся, тільки Зоя побагровіла. Однак на це ніхто не звернув уваги, бо в приміщення зайшов Юрко з букетом троянд.

– Так, дівчата, ми з Галею побралися. А квіти вам – кожній по одній, щоб і ви знайшли свою пару, хто незаміжній, а заміжнім – щоб у вас розпочалася друга молодість.

Жіночий колектив мало не задушив в обіймах новостворену пару, обіймали, цілували, раділи, сміялися, плакали. Тільки Зоя тихцем вийшла з кімнати. «Теж мені, квіточки кожній, “щоб пару знайшли”, одна вийшла заміж, не маючи ні тіла, ні краси, іншій он давно за тридцять, а таки в парі, а я? Нічим Бог не обділив, а навіть хлопця не маю, не те що чоловіка, хоч давно перейшло на пору», – покривлялася до троянди, переломила стебло, відірвала бутон, з люттю шпурнула у смітник. Позаду йшла прибиральниця, забрала стебельце: «Така гарна троянда, і листочків на стеблі багато, спробую посадити, може, й прийметься». Зібрала залишки ні в чому не винної троянди, і саме вчасно, бо з кімнати відпочинку юрбою викотилися молодята в сонмі колег. Мабуть, побачили б квітку в смітнику.

Минули роки, підприємство закрили, а працівниці обіцяли не забувати одна одну. Розбіглися хто куди. Одна влаштувалася на ринок, до неї приходили колишні подруги, щоб і товар якісний купити, та й знали, що не обважить, і виторг їй дати, а основне – дізнатися новини про когось із колишнього колективу, адже куди-куди, а на базар ходять усі.

– Нуська до мене нещодавно приходила, з чоловіком і двома дітками. Купували всього, в них була річниця одруження. Вони низенькі, а їхні хлопці нівроку. Нуська лиш каже, що купити, чоловік дивиться на неї, як на принцесу, не дозволяє й пакетика нести, все сам із синами. Нуська така добра, мила, усміхнена, я жодного поганого слова від неї не чула, відколи вона скуповується в мене. Так, регулярно приходить. Оленка вийшла заміж, теж має гарну пару, її мама хвилювалася, що вона заходилась у дівках. І Орися створила сім’ю, нещодавно побралися. Вона ж молоденькою прийшла до нас у цех. Світлана бабуся, Марина незабаром удруге стане бабцею. Ой, Галя часто приходить з Юрком. Робили йому пластичну операцію аж у Києві. Такий гарний! Каже, що не хоче, аби їхня донечка комплексувала через батькову ваду. Пам’ятаєте, як ми його всі просили про операцію, не хотів?.. А заради дитини пішов. Бачте, Галя майже в 35 стала мамою... Знайшла своє щастя. Зоя? Бачу! Краще б не бачила. Торгувала поодалік, у третьому ряду. Недовго, щоправда, бо покупці знаєте як: раз обманеш – знатиме все місто. Ще й недостачі були в Зої. Потурили її. Ще десь просилась, але репутація на ринку краща за всілякі характеристики профспілки. Зоя влаштувалася прибиральницею, там нема ні товару, ні ваги, ні грошей. Працюй собі в теплі, дякуй і за те. Але ж Зоя і є змія – щось почула, щось вигадала – і полетіли плітки. Недовго й втрималася. Могла б нарешті зробити висновки, та куди там! Хоч де влаштується, довго не затримується. Зв’язалася з такими ж, не цурається ні чарки, ні цигарки, скандалістка невиправна, ходить базаром: там картоп­лину поцупить, там яблуко. Ой, нема про що говорити. Приходьте ще, Олю. Ага. Завтра будуть свіжі. Гаразд, залишу вам. Бо ж нічого не шкода добрим людям. Так-так, побачу – перекажу від вас вітання. На все добре...