ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
366Історії з життя
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
У столичному офісі панував святковий настрій: на стінах блимкали гірлянди дрібними вогниками, на склі величезних вікон красувалися сріблясті мереживні сніжинки, у холі просторого Open Space, як зазвичай називали своє приміщення менеджери, що означало різновид офісного планування без стін і перегородок, висока штучна ялинка, а поряд із нею – ціла купа коробок, перев’язаних різнокольоровими стрічками. У повітрі ледве відчутно аромат мандаринів – хтось вирішив перекусити в очікуванні директора для відкриття церемонії.
Пропозицію від івентменеджера про різдвяний анонімний обмін подарунками серед колег офісу всі сприйняли з натхненням! Хіба не цікаво отримати подарунок на Різдво від... когось невідомого?
Для Оксани це взагалі був єдиний шанс отримати різдвяний подарунок. У свої тридцять років, роблячи стрімку кар’єру та переїжджаючи з одного міста в інше, вона так і не встигла створити родину й народити діточок. Ніні, залицяльники, звичайно, були. Хтось у неї закохувався, хтось пропонував їй бути коханкою. І це не дивно: дівчина була не тільки розумна, а й гарна. У свої тридцять вона мала вигляд студентки старших курсів – висока, елегантна, з довгим темним волоссям і з очима, у яких можна було потонути.
– Оксано! Агов! Твій лот! – гучний голос відволік дівчину від роздумів.
Вона підійшла до ялинки й отримала велику коробку із золотистою обгорткою та червоною стрічкою від високого худорлявого колеги, який допомагав директорові працювати чарівником.
– Ой, яка важка! – дівчина погойдала коробку руками. – Дякую!
Оксана обернулася до колег, щоб за якимись ознакам впізнати свого Санту. Хтось же для неї все це купив і спакував? Але на неї уваги ніхто не звертав: колеги уважно дивилися на директора і чекали, коли оголосять його ім’я. Дівчина зітхнула, здригнулася тоненьким плечиком і пішла до свого робочого місця, щоб подивитися на вміст коробки.
Стрічка була так міцно зав’язана, що довелося її відрізати та викинути, хоча Оксана планувала після огляду коробку знову перев’язати і таку красу принести додому, щоб було як у різдвяних кіно – коробки під ялинками!
«Стоп, – подумала, – мені ще треба зайти в супермаркет по ялинку».
– Оксано, за п’ять хвилин святковий фуршет! – налякала її колега, підкравшись ззаду до Оксаниного робочого крісла.
– Сонечко, – тихенько відповіла Оксана, – мені треба додому.
– А як же фуршет із директором?
– Якщо хтось хопиться мене, про що я дуже сумніваюся, скажи, будь ласка, що треба було піти через сімейні обставини. Гаразд? – Оксана погладила рукою плече колеги і відчула на дотик гладеньку тканину її святкової кофти.
– У тебе сімейні обставини? – усміхнулася «сонечко» і сама ж зрозуміла, що образила колегу.
– Так! – зухвало відповіла Оксана, притулила до себе коробку й побігла до ліфта.
Уже біля гардеробної, поки вона чекала, коли принесуть верхній одяг, Оксана зазирнула в коробку. Боже! Яка краса! Ялинкові кульки золотого і червоного кольорів були змішані із шоколадними батончиками та мандаринами. Що ще треба для гарного настрою на Різдво?
– Ялинка, – сказала дівчина вголос і злякалася, що починає розмовляти сама із собою, але літню жінку, працівницю гардеробної, яка подала їй одяг, це не здивувало.
Оксана зняла офісні туфлі на підборах і взула модні білі уги з хутром по краю, вдягла легку, наче пір’ячко, зимову куртку фісташкового кольору, насунула на голову каптур, обійняла подарунок від таємного Санти і вийшла на вулицю.
Оце так погодка! Надворі, де ще зранку було все сірим та похмурим, зараз, наче в казці, сніг відблискував діамантовими промінчиками під світлом вуличних ліхтарів. Поки дівчина дісталася до найближчого супермаркету, її ноги час від часу роз’їжджалися на крижаних калюжах у різні боки, але вона тримала рівновагу, щоб не завалитися.
– Хух, – видихнула Оксана, коли під ногами відчула неслизьку бруківку перед входом у супермаркет, зробила крок і почула зовсім поруч дитяче схлипування.
Вона повернулася на цей звук і побачила діточок у курточках невідповідного розміру, наче на виріст. Хлопчик років десяти тягнув маленьку дівчинку повз вхід у супермаркет, а та схлипувала і тикала пальчиком на двері:
– Хочу цукерок! Хочу мандарин! – пхинькала малеча.
– Припини, Діно, – суворо промовив хлопчик, – на все це в нашої бабусі немає грошей. – І потягнув сестричку до перехрестя.
У горлі Оксани став клубок. Вона не могла дихати, а ще відірвати від дітей погляд, стискаючи міцно коробку в руках. Рішення з’явилося миттєво.
– Почекайте! – вигукнула Оксана й побігла за дітьми.
Хлопчик розвернувся на голос і зупинився, маленька дівчинка теж зупинилася й подивилася зарюмсаними блакитними оченятами на яскраву коробку, яку простягала їм Оксана.
– Візьміть, будь ласка!
Хлопчик похитав головою.
– Нам бабуся забороняє брати в незнайомих людей будьщо. – Він розвернувся і повів малечу пішохідним переходом.
– Це не будьщо! Це подарунок від Санти, – наполягала Оксана і бігла за дітьми.
Вона так і йшла на крок позаду, аж поки діти зайшли в під’їзд багатоповерхівки й опинилися перед дверима. За хвилину вони відчинилися і з’явилася бабуся у фартусі, заплямованому борошном.
– Ви до кого? – запитала вона втомленим голосом.
– Це Санта! А Сергійко не хоче брати подарунок, – знову запхинькало дівча.
– Нічого не розумію, – здивувалася бабуся і зробила крок назад, щоб усі могли зайти.
Оксана поставила на підлогу коробку, розкрила її, щоб усім було видно прикраси та смаколики.
– Візьміть, будь ласка! Нехай діти вірять у чарівність Різдва!
Діна вихопила з коробки шоколадний батончик, притулила до себе і прошепотіла:
– Не віддам!
Бабуся сумно всміхнулася і запросила гостю випити чаю з пиріжками, ванільний аромат яких заповнив кожен куточок цієї оселі.
Оксана хотіла подякувати і відмовитися: їй іще годину діставатися до своєї орендованої квартири, аж тут почула стук у двері.
– Це, мабуть, сусід, – здогадалася бабуся, – відчиніть, будь ласка.
Оксана штовхнула незамкнені двері й побачила спочатку ялинку – зелену, справжню, пухнасту, а потім і високого парубка, який тримав її за стовбур. Побачивши красуню, він наче окам’янів. Молоді люди дивилися одне на одного і мовчали.
Бабуся хитро всміхнулася і промовила:
– Я пішла чай заварювати, а ви з дітьми прикрасьте ялинку.
Замурзана шоколадом Діна вибігла до передпокою із блискучою кулькою в руці, кажучи:
– Несіть уже ялинку! Треба ж іграшки почепити...
Дякуємо за вашу передплату онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
492
Життєві історії
