СТЕФКОВІ ПОХОРОНИ

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

 Оксана аж на одвірок сперлася, коли прочитала телеграму, яку щойно їй принесла поштарка: «Помер Степан. Похорон завтра. Приїжджайте». За хвилину оговтавшись, зайшла до хати і почала телефонувати донькам. Але ті новину про смерть батька сприйняли спокійно, навіть байдуже. «Помер – то й помер… Ми його добре й не пам’ятаємо, того горе-
батька», – відповідали однаково, ніби зговорились. Але Оксана все ж переконувала обох, що на похорон вони разом із нею таки повинні поїхати. І основним аргументом було те, що хоч який би він був, а рідний батько, як то кажуть, одна кров…

Але дівчата, точніше жінки, які вже мали свої сім’ї, і чути нічого не хотіли, ба більше, ще й її, Оксану, присоромили і на сміх узяли, що зібралася на той похорон. Але Оксана таки знала своє. І вдосвіта, одягнувши чорну хустину та склавши трохи харчів у сумку, таки вируши...

Дякуємо!