ПОБАВСЯ ЗІ МНОЮ!

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КОХАННЯ В ОДНІЙ ГАЗЕТІ

Львів осипається. Шматки стін, де штукатурка відлущилася, скидаються на обдертий одяг, з-під якого визирає брудне тіло. Карнизи і балкони кришаться. Декотрі будинки, майже зруйновані, витріщаються на перехожих вибитими вікнами, а деякі зовсім знищені, їх розібрали до цурочки, до цеглинки. І десь на оголеній цеглі, в рипких дерев’яних сходах, між зашкарублих віконних рам залягла пам’ять. Вона чекає тут багато років, вона нікуди не йде в надії, що хтось її помітить…

Я просто шукала лавку в затінку, щоб хвильку перепочити, от і натрапила на дитмайданчик, затиснутий між будинками. Направду, якщо не знати, що тут була споруда, ніхто й не здогадається.

Я сіла і заплющила очі. Довкола шуміли ясени, на майданчику галасували діти, з вулиці за будинками долинав звичний автомобільний шум. Місто зітхало в передчутті червневої полуденної спеки. Я досі не знаю, чи почулося мені справді, чи видалося:

Дякуємо!