НЕВГАМОВНА НЕБОГА

Що ж, у такому віці всі дівчатка малюються, виряджаються, бунтують, лаються, просторікують, лізуть у небезпечні ситуації, ризикують життям, поводяться по-дурному і не слухають батьків. Усе це опанувала й Мальва. І в тітки Марії частенько голова боліла від таких разючих змін, а її чоловік не раз хотів дати ляпанця за таке, але…

Бабця-вчителька заспокоїла доньку і зятя, мовляв, переказиться і заспокоїться.

З оцінками в Мальви теж було кепсько. Вчителі нарікали на її розбурханість і неуважність. І була ж вона недурна дівка, але через оту свою холеричність у характері нічого до пуття не доводила, про знання не дбала. Найкраще Мальві вдавались гуманітарні науки й фізкультура. З математикою, фізикою і навіть з географією була в дівчини «торба» – катастрофа світового масштабу.

Врешті, сама тітка Марія вирішила не напружувати небоги й не напружуватись сама. Вона ходила до школи й пояснювала вчителям, що в Мальви було важке дитинство, що вона так і не пережила раптової смерті матері, що не сприймає її, Марії, як рідну. Тобто тітка відбілювала свою небогу перед учителями, хотіла розжалостити й себе заспокоїти. Ну не повертати ж Мальву рідному батькові? Йому й так непросто…

– А невже ви думаєте, пані Маріє, що в інших дітей, навіть рідних, усе таке веселкове? – парирувала суворо вчителька. – Он у Василька батько в чарку зазирає і влаштовує вдома дебоші, але ж
хлопець вчиться і мамі допомагає. В Олекси дев’ять братів і сестер. Що тут порадиш?! Нема культури планування родини – мешкають у двокімнатній квартирі, усі на купі, а дітей буде, певно, на цілу футбольну команду. А в Оксанки мама волочиться з чужими чоловіками. Дівчинка звикає до нового «батька», а потім щось там у них не клеїться – і все по-новому. Тому ваша Мальва нічим не особлива. Це дурнуватий телячий вік, і тут не тільки гени вилазять боком, а й уміння вас із чоловіком скерувати її в потрібне русло. Якщо треба, то і приструнити, і покарати, і пояснити про наслідки…

Мальва нудилась у школі до дев’ятого класу. Ледве дотягнули її з такими-сякими оцінками й віддали в коледж. Тепер дівчина не ходила пішки, а їздила з батьком машиною на заняття. В коледжі було цікаво, адже там уже не треба штубачити точні науки, нидіти над задачками з фізики й запам’ятовувати африканські столиці. Там були друзі, такі самі творчі й барвисті, як Мальва. Там були заняття, яких бракувало в школі: стилістика, колористика, флористика, дизайн.

– Прикольне в тебе ім’я! Хто тебе так назвав? – поцікавився хлопець, дізнавшись, як звати нову ученицю.

– Ну, батьки мене так назвали. Точніше, мама, – і Мальва ледь не заплакала, згадавши, як давно це було, і подумавши, що вона вже ніколи не побачить своєї мами, не почує її голосу. Бо тітка Марія дуже класна, але вона ніколи не замінить їй мами. А рідний тато Мальви особливо не цікавився донькою – іноді приходив, розпитував, як справи. Та й він сам чудово знав, що справи в Мальви добре, що вона одягнена, взута, нагодована, що має все для навчання і повну косметичку мазюкалок, тоналки і кремів. Мальвин тато взагалі якось так несміливо питав її про щось, наче не знав, як вона відповість, а може, й відчував провину, що віддав сестрі на виховання?! Хтозна. Про меншого брата Мальва також не питала, бо він став їй чужим і далеким. Вони ж майже не бачились, ніколи разом не відпочивали. Ото лишень коли приходили на великі свята до бабці й дідуся. Та скільки там того «бачення»?! Кілька годин – і все!

На останньому курсі коледжу Мальва вирішила вийти заміж за того самого хлопця, який вважав її ім’я прикольним.

– Чи не поспішне рішення, Мальвочко? – допитувалась тітка Марія.

– Ні, тітко, якраз в яблучко! – Мальва не називала тітку мамою вдома, і це завжди прикро вражало жінку. Та вона вирішила не загострювати. Зрештою, і в тітки не було аж таких материнських почуттів, адже вона сама ніколи не народжувала і не переживала отого сакрального зв’язку між матір’ю і дитиною. А небогу свою любила, бо була вона схожа на їхню родину, і характер мала ну чисто дідусів – такий самий запальний і творчий.

Про те, що Мальва готується вийти заміж, невдовзі дізналась уже вся найближча родина. Її рідний тато був шокований, оскільки не міг навіть уявити себе дідусем. Зате менший брат Андрійко так зрадів, що аж підстрибнув. Бо малий десь чув, що на весіллі є такий звичай викуповувати молоду. Отже, Андрійко добре торгуватиметься і «заробить» багато грошей! Ну та про що б іще мав думати хлопчина, у якого пістолетики в голові?!

– А вона часом не вагітна? – допитувалась бабця, бо за це переживала найбільше.

– Ні, просто заміж хоче! – пояснив зять, чоловік Марійки.

– Ну, один раз можна й офіційно, а там уже як пощастить! – зіронізував один далекий родич, який опинився в родинному колі.

– Вам би тільки жартувати, а тут – справа серйозна! – розпереживалась бабця-вчителька.

– Авжеж, і вони візьмуть шлюб у нашій церкві, – дідусь-священник не приймав заперечень.

– Гм, а може, не варто?! Ще невідомо, як у таких молодих життя складеться, – засумнівався далекий родич, але тут же урвав себе, адже сперечатися з дідусем-священником не захотів.

За декілька місяців наречена Мальва стояла у фаті на порозі церкви. Була вона гарна, пишна і серйозна. Дідусь-
священник особисто повінчав молодих. Тітка Марія розчулилась, шморгаючи носом разом із бабусею-вчителькою. Усе своє життя вони були сентиментальними і тихими.

Кажуть, у Мальви все склалося добре. Після народження сина вона стала спокійніша. Мальвин чоловік дуже любив малого, носив на руках і натякав, що хоче багато дітей. Та це вже інша історія.