Мирослава Пекарюк: «Для мене Різдво – найчуттєвіше свято. Дванадцять страв на столі – це обов’язково»

Життєві історії

Мирослава Пекарюк – учасниця «МастерШеф-12», яка запам’яталася глядачам своєю щирістю та любов’ю до автентичної української кухні. Після проєкту Мирослава Пекарюк продовжує кулінарну справу, виготовляючи консервації та відроджуючи забуті українські страви – ті, що мають історію, але невідомі широкому загалу. Різдвяні свята – особливий час для Мирослави. У розмові з нами вона розповіла про свій непростий шлях на «МастерШеф», пояснила, чому більше ніколи не погодилася б повернутися в шоу, та поділилася своїми родинними традиціями підготування до Святвечора, Різдва і Нового року.

– Мирославо, розкажіть, будь ласка, коли ви зацікавилися кулінарією?

– Я любила готувати з дитинства. Мама нас із сестрою все життя привчала до роботи. Вона казала: «Ти не зобовʼязана сидіти в кухні цілими днями,  але, якщо знатимеш,  як все робити, то це для тебе буде супер». У майбутньому, коли маєш багато різних навичок, значно легше. 

– А колись думали, що будете кухарем? 

– Насправді ні. У мене освіта вчителя фізичної культури і спорту. Я дуже люблю дітей. Мріяла бути тренером з волейболу, бо колись професійно займалася, але отримала травму, після якої не могла тренуватись. Після того я довго шукала себе і знайшла лише тоді, коли мені було 30 років. Працювала лазерним спеціалістом. Уявіть: роблю лазерну епіляцію ніг клієнтці й думаю: треба щось змінювати. Починаю знімати блог. Третє моє відео набрало мільйон переглядів, тож я це сприйняла як чіткий знак, що роблю все правильно. Коли почала знімати блог, відчула, що я на своєму місці. 

– Як ви вирішили взяти участь у проєкті «МастерШеф-12»? 

– Незадовго після того, як я почала вести блог, мені надійшло повідомлення від менеджера телеканалу «СТБ» із запрошенням на онлайн-кастинг. Я спершу подумала, що це жарт, але відписала. Ми зв’язалися того ж вечора, гарно поспілкувалися, але потім мені майже два місяці не телефонували. Я вже відпустила ситуацію. І раптом зателефонували, коли я займалася в залі. Запросили на офлайн-кастинг. Я була шокована. 

– Ви готувалися до участі в проєкті? 

– Ні, я не була підготовлена до шоу. Я наївно подумала, що якщо мене запросили, то я цікава їм як особистість і готуватися особливо не треба. Та й не встигла б, бо тільки почала докладно вивчати кулінарію.

– Участь у проєкті  була складним для вас досвідом?

– «МастерШеф» – це найважчий період у моєму житті. Він мені і допоміг, і трохи пошарпав мене, якщо бути відвертою. Я мала синдром відмінниці, тому опинитися в товаристві людей, які на дві-три голови вищі за мене, виявилося дуже складно. Я багато вчилася, читала, але розуміла, що все одно не зможу їх наздогнати. І це мене з’їдало зсередини. На кожному конкурсі я відчувала себе найтупішою. Для мене там було емоційно надзвичайно важко, тому я б не повторила цього досвіду. 

– Які поради можете дати тим, хто планує взяти участь у «МастерШеф», але сумнівається у своїх силах?

– Я знаю багато людей, які збудували кар’єру завдяки цьому шоу. Величезної бази знань не потрібно – достатньо впевненості в собі та базових речей: види тіста, соуси, просмажки м’яса, а також те, як розібрати курку. Зрештою те, що ми робимо вдома. Корисно знати різні кулінарні техніки, але найважливіше – просто спробувати. Коли жити, як не зараз?

– Чи товаришуєте з кимось із проєкту?

– Дружні стосунки маю майже зі всіма. Це не колеги, з якими листуюся щодня, але чимало людей залишило відбиток у моєму серці. Я люблю поговорити з людьми, але дружба для мене – це надзвичайно голосно, тому маю дуже мало близьких друзів.

– Мирославо, як розвивалася ваша кулінарна кар’єра після участі в «МастерШеф»?

– Поки тривав проєкт, я працювала фахівцем із лазерної епіляції, паралельно вела блог. За пів року звільнилася й почала працювати винятково над соцмережами – почалися рекламні інтеграції, з’явився заробіток. Тоді дуже захотілося написати свою книжку, і я випустила збірку рецептів закруток. Це ж так зручно, особливо під час відімкнень світла: відкрив банку – і вже маєш готову страву. Збірку розкупили майже миттєво, відгуки були чудові. Люди писали: «Мирославо, може, ви й нам приготуєте закрутки? За будь-які гроші, будь ласка!». І я подумала: «А чому б і ні?».

– І запустили власне виробництво?

– Так! Уже рік робимо закрутки, і попит величезний. Зі 100% замовлень навіть 20% не встигаю виконати. Але працюю над тим, щоб вийти на новий рівень. Уявіть: жінка 33 роки марить закрутками й обожнює їх робити (сміється). Це тепер моя найбільша розрада. Я навіть переїхала в село, бо, коли готуєш у чавунній каструлі на 40 літрів, на дровах, смак зовсім інший, аніж на газу.

– А ще у вас є збірка «12 страв Святої вечері». Розкажіть про неї.

– У ній зібрані страви з різних куточків України: пісний борщ із вушками та квашеними помідорами, підпалка з білих сушених грибів, ріпляники та багато чого іншого. Моя мрія – створити після цієї збірки справжню книгу, де до кожної страви буде розписано історію родини: про те, звідки ця страва, де її їли, які спогади з нею пов’язані і, звісно, як її приготувати.

– Де ви шукаєте ці автентичні рецепти?

– У відкритому доступі такого зазвичай немає. Моя прабабуся була кухаркою, тому в нас було багато старих книжок. Після «МастерШеф» друзі та знайомі також подарували мені багато старовинних книг.  Але більше мені подобається дізнаватися рецепти через спілкування з різними людьми.

– Здається, Різдво – ваше найулюбленіше свято?

– Так, для мене Різдво – найчуттєвіше свято. Коли думаю про те, як ми з татом і мамою готуємо, як приїжджає сестра з-за кордону, я завжди реву. Приходять перші колядники – теж реву. Не можу сказати, що Різдво важливіше за Великдень, бо його теж дуже люблю, але якщо вибирати, то це буде Різдво. Раз у житті я не була вдома на Святвечір і плакала тоді, як божевільна. Після того сказала собі: доки батьки живі й мені є куди їхати, збираюся і їду. Для мене це винятково сімейне свято.

– Які у вас є ритуали на Різдво та Святвечір?

– Дванадцять страв на столі – це обов’язково. Обожнюю, коли всі страви в глиняному автентичному посуді. Перед вечерею тато запалює свічку і ми всі разом молимося – це все вкрай важливо.

– Усі допомагають готувати?

– Немає такого, що хтось сам усе зробив і подав. Зранку ми сідаємо пʼємо каву, говоримо і далі увесь день готуємо разом. Той день зазвичай минає тихо і спокійно. І сама вечеря така ж. А наступного дня – вже гучна коляда. Тато завжди прокидається найраніше, бо готує нашу фірмову малу картоплю. Він її відварює, чистить, готує підсмажку із цибулею, олією, паприкою, сіллю та перцем. 

– А як ви святкуєте Новий рік?

– Для мене це свято, яке я святкую з друзями. Ми збираємось, багато спілкуємось, сміємось і згадуємо, які класні моменти ми прожили за цей рік. 

– Як готуєтесь до свят? Заздалегідь плануєте меню?

– На Новий рік меню з друзями плануємо заздалегідь, але основними стравами завжди є салат «Олів’є» і канапки з ікрою (сміється). На Святвечір – це 12 страв, які ми завжди готуємо, бо шануємо наші традиції та бережемо їх.

 – Що для вас найважливіше під час різдвяних свят?

 – Найважливіше - це атмосфера, коли вся родина збирається за столом. Ми всі разом говоримо, їмо, а потім чуємо, як починають ходити колядники. Це дуже важлива традиція, без якої я не уявляю Різдво. Вважаю, що ми живемо, поки живуть ці традиції.

– Наприкінці невеличке бліцопитування. Продовжте, будь ласка, речення. 

– Мій ідеальний ранок – це…

– Прокинутися о восьмій годині, одразу вийти надвір, вдихнути на повні груди файне гірське повітря, випити води, колагену, кави і якнайшвидше розпочати робочий день.

– Моя улюблена страва дитинства – це…

– Рокоткрумплі – картопляна запіканка з домашньою ковбасою, цибулею та домашньою сметаною.

– Найкраща спеція для будь-якої страви – це…

– Паприка.

– Якби Різдво було стравою, то для мене воно смакувало б як…

– Грибна підлива.

– Без цієї страви Новий рік не Новий рік…

–    Салат «Олів’є».

– Найкращий подарунок, який я коли-небудь отримувала, це…

– Душа. Якісь матеріальні речі – це взагалі не про мене.

– Якби я мала необмежені можливості, то…

– Я б побудувала найбільший завод із виготовлення консервації від Мирослави Пекарюк, тобто «Кудрява фуд».

– Найважливіше в житті для мене…

– Навіть із мінімальними досягненнями не втратити людяності та простоти. Це моя місія в житті.

– Що ви хочете побажати нашим читачам?

– Не опускати рук. Пам’ятайте, що навіть у найважчих ситуаціях десь далеко є промінчик світла. Якщо налаштовувати себе на позитивну хвилю, то жити трохи легше і все вдається. 

Фото з архіву Мирослави Пекарюк 

ЕКСКЛЮЗИВНІ РЕЦЕПТИ ПЕКАРЮК

Новорічні соленики

Інгредієнти: 500 г борошна, 250 г масла, 2 яйця, 250 мл кефіру, 20 г пресованих дріжджів, 200 г твердого сиру (на ваш смак), 1,5 ч. л. солі. 

Приготування. 

Спершу дріжджі треба розчинити в теплому кефірі, а тоді залишити на 15 хвилин, щоб вони трішки набухли. Потім у готову опару додати яйця, м’яке масло, борошно, сіль та натертий сир. Замісити тісто (воно буде не дуже однорідне), покласти в пакет та залишити в холодильнику на ніч. Наступного дня розкачати тісто у пласт завтовшки 0,5–1 см, вирізати з нього фігурки, які вам подобаються, змастити жовтком, присипати тмином чи кунжутом і запекти за температури 180 градусів упродовж 15–20 хвилин (тісто буде липнути до рук, тому підпилювати його борошном).

Горішки за сімейним рецептом

Горішки за сімейним рецептом

Інгредієнти:

(на тісто) 250 г борошна, 200 г масла, 120 г цукру, 120 г волоських горіхів, яйце, столова ложка сметани; (на крем) банка вареного згущеного молока, 150 г масла, крихта з натертих спечених горішків. 

Приготування.

Спершу потрібно змішати дрібно перемелені горіхи із цукром та борошном, перемішати, додати розтоплене масло, збите яйце (як на омлет), сметану і замісити тісто. Далі взяти формочки, ретельно змастити їх олією (чи смальцем) і сформувати горішки. Випікати в духовій шафі за температури 180 градусів 20–25 хвилин. Потім вийняти горішки з формочок. Коли вони трохи вистигнуть, натерти, щоб вирівняти краї (крихту з них залишити!). 
Наступний крок – приготування крему. Для цього треба змішати згущене молоко з маслом і крихтою з наших горішків та перебити все до однорідної маси. 
Далі все просто: перемастити горішки кремом, викласти в тарілку, посипати пудрою (за бажання) і смакувати. 

БІЛЬШЕ РЕЦЕПТІВ МОЖНА ЗНАЙТИ В ГАЗЕТІ "ДУЖЕ СМАЧНО!". ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС - 99715. 

Історії з життя