ЛИСТ ВІД СИНА

Коли вранці Галина, як зазвичай, зайшла до сусідки, неабияк здивувалась: тітка Марія була ще в ліжку. Поклавши на стіл сніданок, який принесла, кинулася до старенької, торкнулась її руки і цієї ж миті зрозуміла: Марія мертва.

Лежала тиха, умиротворена, одягнена у святошне. Відчувала, мабуть, що ось-ось закінчиться її життєва мандрівка… А в руках, міцно затиснувши, бабуся тримала лист. Папірець пожовк від часу, а букви витерлись… Чи не щодня Марія витягувала зі скрині, де тримала сережки – єдину прикрасу, яку мала за життя, – і декілька сотень гривень, що наскладала собі на похорон, списаний дрібними буквами лист. Лист від сина. Єдиного… Хоча не свого, рідного, але того, якого, без перебільшення, обож­нювала все своє життя…

Галині аж у грудях замлоїло, коли вона торкнулась того папірця. Знала ж
бо сусідка все, що там було написано, як і Марія, чи не напам’ять. І стало жінці...