КРАДІЇ СНУ

Того літа родини Паламарчуків, Руденків, Головатьків, Костенюків, Ситників та Макарчуків тішилися, що діти згадали, що таке риболовля, посмакували печеною картоплею, посидівши дружньо біля багаття. Грали у квача на великих деревах. І щонайменше тричі на тиждень хлопці обов’язково ганяли у футбол, бо вкотре відбувався чемпіонат світу, тож хлопчаків це неабияк заохочувало до гри. Щоправда, не обходилося без синців, та хто ж їх рахував!

Проте щоранку діти в кожній родині надто пізно прокидалися, скаржилися й нарікали на слабкість і сонливість. Мама Софійки і Марти заходилася шукати в дівчат ознаки вірусної хвороби. Бабуся Ростика міряла йому щоранку та щовечора температуру. Тато Дмитра і Артема, який сам виховував синів, додав до сніданків корисної їжі.

– І більше ніяких солодких газованих напоїв та сумнівних солодощів зранку, – суворо виголосив він.

Тож тепер хлопчаки мусили їсти ненависну вівсянку з фруктами та горіхами. Тато Василь працював у місцевій школі вчителем фізкультури, і дисципліна та здоровий спосіб життя для нього були понад усе.

Якось увечері діти повернулися додому з червоними плямами на ногах, які сильно свербіли.

 – Це якась інфекція, – занепокоїлася мама Софійки і Марти та негайно відправила свого батька в аптеку порадитися з фармацевтом тіткою Галиною. А бабуся Ростика згадала, що такі плями бувають під час кіру. Але чому вони лише на ногах? Згодом червоні плями стали значно меншими, а жоден із компанії, хто був біля річки, не зізнався, що вони по черзі заходили у високу кропиву. Так дітлахи змагалися між собою на витривалість.

У цікавих іграх і веселих розвагах минув червень, пів липня, а діти кожний пізній ранок починали зі скарг. Іноді вони буквально засинали під час сніданку. Тож бабуся Ростика, яка вірила в Бога і звалася Вірою, а у вихідні та свята відвідувала церкву, порадила причастити дітей. Батьки категорично відмовилися, бо сучасних дітей безнадійно занапастили ютуб і тікток. Тож для них цей церковний ритуал буде чимось схожим на розвагу. Ростик таки розпитав у баби Віри, що то за причастя, і категорично повідомив, що дітям алкоголь вживати не можна.

Дідусь Софійки і Марти знайшов на горищі книжку з рецептами лікарських трав і згодом біля річки та лісу вже ретельно шукав ті, що допомагають від безсоння. А поштарка тітка Килина принесла йому стос журналів народної медицини і вмовила діда Антипа оформити річну передплату на деякі з них.

Зрештою шестеро жінок похилого віку, за статусом – місцеві пліткарки, вкотре зібралися на лавках біля місцевого магазину полузати насіння. Вони й розповіли всім про невідомий дитячий вірус. Тож у селищі з дітлахами, які страждали на виснажливе безсоння, забороняли бачитися іншим дітям. І хто його зна,  скільки б це тривало… Аж ось одного дня зібралися всі дорослі, діти яких скаржилися на неповноцінний сон.

– Я щовечора молюся за наших дітей, – щиро промовила бабуся Віра.

– То добре, але треба нарешті вжити якихось заходів, – авторитетно промовив дід Антип, якому так і не дозволили дати дітям випити на ніч настоянки з назбираних трав.

– Встановімо камери спостереження в кімнатах дітей, – раптом запропонував тато Дмитра й Артема.

Мама Ростика занепокоєно запротес­тувала:

– Ні! Василю! Ти що?! Пропонуєш шпигувати за власними дітьми?

– Це ж задля їхнього блага, нам якраз меценати привезли в школу такі камери, – наполягав фізрук.

– Підтримую! – раптом озвався батько Ростика. – Це спостереження щось нам підкаже.

Дорослі ще довго радилися, сперечалися й ледь не пересварилися, проте камери в спальнях дітей таки встановили. Софійчин і Мартин дідусь вирішив долучитися до справи власним спостереженням і дістав з горища старий польовий бінокль.

– Антипе, не сміши курей, – зітхнула бабуся Віра, яка вже звикла до дивацтв сусіда.

За кілька днів дорослі знову зібралися, щоб поділитися спостереженнями з камер. І яким було їхнє здивування, коли вони побачили, що діти щоночі гуртом грали в якісь ігри в мережі. І обирали такий час, коли всі домашні вже спали.

– Ну ось і визначили нарешті діагноз… Дня їм замало для таких ігор, – усміхнулася мама Ростика.

– Святі небеса! Дітей поглинула ігроманія! – вигукнула бабуся Віра.

– Як будемо діяти? Може, насварити їх та й по тому… – озвався дід Антип.

Він таки взявся стежити зі старим біноклем за дитячими кімнатами, ще й брав із собою вірного пса, та все одно йшов спати раніше, ніж діти починали грати.

– Ні, треба перед сном забирати з їхніх кімнат всі ґаджети, – рішуче промовив фізрук Василь.

– А натомість пригадайте, як ми колись вкладали їх спати, – лагідно промовила мама Рита. – Читали їм на ніч книжки.

– Це геніально! Треба записати старших до місцевої бібліотеки, – переможно вигукнув фізрук Василь. – А молодшим читатимемо самі.

Тож Олекса, Ростик, Дмитро і Марта стали постійними відвідувачами бібліотеки і справді почали читати захопливі історії. Так вони дізналися про бешкетників-тореадорів з Васюківки, Пітера Пена, Тома Соєра, Пеппі Довгупанчоху, гобіта Більбо Беггінса… А Софійці мама Рита читала казки Андерсена. Найскладніше було Матвієві, Артемові й Кирилові призвичаїтися до вечорів з книжками, проте і їм сподобалося, бо завжди можна було поділитися з друзями враженнями від прочитаного.