КОЛИ ДУПЛАВА ДУША

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КОХАННЯ В ОДНІЙ ГАЗЕТІ

– Михасю, не займай їх. Лиха й так багато, а ти ще хочеш його збільшити. Темні вони люди, з темними, як ніч, думками та справами. Нехай уже наїдяться тією куркою, – вмовляла мене мати. – Не збідніємо ми. Хай уже…

І я мусив слухатися її, хоч (правду кажу вам) так кортіло піти і натовкти пику сусідові Льончикові. Знаєте, аж, як то кажуть, руки свербіли. Навіть не так – кожен пальчик свербів на моїх руках. Я ледве-ледве стримував себе й матері нічого не обіцяв, тільки закушував нижню губу та йшов шукати своєму натягнутому струною парубочому тілу важку роботу. Так. Я не прихильник фізичного залагодження справ, але коли людині ні з першого, ні з другого, ні з якось там енного разу не доходить, тоді що? Мовчки дивитися на єхидні глузування притрушеного* сусіда, який мало не щодня створює прикрощі? Хоч як говорив колись дід Йосип про людей такої породи, «таким, хлопче, людям, хоч...

Дякуємо!