БОГИНЯ

– Так, Стасе, я вже під’їжджаю. Ви де?

– Я біля другого під’їзду, зараз вийду з машини.

З нею він розмовляв тільки телефоном і з низького грудного голосу визначив вік рієлторки – десь середнього віку, втім, це виявилася тендітна панночка, якій не більш ніж тридцять. Стас так задивився на красу, що не відразу відреагував на її голос.

– Привіт! Пішли дивитися майбутнє житло? – Богдана теж роздивлялася парубка, який збирався купувати дуже дорогі апартаменти в новобудові: високий, худий, у дорогому спортивному костюмі, зачіска, схоже зроблена у «барберів».

«Відкіля в таких гроші?» – подумала про себе Богдана і згадала, що сьогодні якийсь шахрай пограбував її на велику суму.

– У мене своя айтішна компанія, – сказав Стас, наче прочитав думки Богдани, – вирішив купити апартаменти, щоб облаштувати поруч з квартирою і свій офіс, бо столична оренда зжирає купу грошей.

– Ок, якщо ці апартаменти будуть замалі, то в мене ще є варіанти, – прокоментувала Богдана і зайшла в під’їзд новобудови.

* * *

Він дивився на маски лицедіїв, які висіли на стіні його гримерки. Перевтілення – це його робота в театрі, яка давно вийшла за межі сцени...

Усі без винятку люди носять маски та грають ролі. Кожен міряє на себе десятки масок щодня, доводячи це суто життєвою потребою. Так і в нього: є життєва потреба надівати маску й перевтілюватися.

Поки він був на сцені, на телефон знову надійшла смс. «У тебе доба, щоб повернути борг, далі ще будуть відсотки!» – прочитав він повідомлення, витяг зі столу жменю сім-карток, щоб почати спілкуватися зі «своїми родичами», аби було чим віддавати.

* * *

Апартаменти, звичайно, Стасові сподобалися! Будинок збудовано за принципом «розумний дім», обладнаний усім, щоб потрібно, з участю сучасних дизайнерів. Після підписання попередніх документів Стас запросив Богдану на каву.

Поєднання розуму, наполегливості, жіночності та елегантності Богдани з першої миті вразили парубка. Поруч з ним завжди були дівчата-айтішниці у стилі унісекс, з витягнутими рукавами светрів оверсайз та бузковим волоссям, а тут – богиня!

Вони сиділи в затишній кав’ярні навпроти одне одного й чекали на каву.

– Розповідай щось, – почала розмову Богдана і подивилася в сірі очі Стаса. За її розумінням, хто ініціює зустріч, той і роз­важає.

Хлопець не міг надивитися на свою нову знайому і навіть не розумів, із чого почати, тому поставив дуже тупе запитання:

– Ти заміжня?

– Ні, – почала усміхатися Богдана, збагнувши, що айтівець до неї клеїться, не розуміючи, скільки їй років, тому відразу, щоб не занурюватися в ілюзії, відповіла: – Я розлучена, маю доньку, їй двадцять років.

Очі Стаса полізли на лоб, він мало не перевернув на себе гарячу каву.

– Як двадцять? Як це може бути? – запитання були риторичними, він це розумів, бо не очікував, що перед ним сидить настільки доросла жінка. Невже його двадцятишестирічним одноліткам-дівчатам треба прожити все життя, щоб стати бо­гинями?

Стас був приголомшений, але не збирався відступати і сподівався хоч на такі зустрічі з Богданою за кавою:

– У моїй компанії суцільні генії програмування! – змінив тему й почав розповідати про їхні розробки. – ...крім розроблення сучасних ігор, ми працюємо над адаптивним цифровим фільтром низьких частот... далі плануємо протестувати на роботизованій системі...

Богдана дивилася на Стаса, начебто слухала його, а сама постійно «відлітала» до своїх роздумів щодо ранкових подій.

– Стасе, – перервала його, – а в тебе є програма, щоб визначити особу людини за її номером телефону? А ще краще – адресу?

І Богдана розповіла про шахрая і про те, як її ошукали.

– Звичайно, такі програми є, але треба час, щоб відпрацювати це, – він аж підстрибнув від радощів, коли зрозумів, що може бути корисний богині.

– То давай скоріше його номер телефону.

– Ти, тільки-но щось знайдеш, зателефонуй мені, будь ласка, – попросила Богдана айтішне обдарування, і в її голові з’явилася надія на повернення грошей.

Вони попрощалися і пороз’їж­джалися кожен у своєму напрямку.

* * *

– І чого ти приперся? Ти ще того боргу не віддав!

– Я сьогодні відіграюся! Правда! У мене сьогодні фартовий день! – відповів лицедій, витяг з кишені гроші та поклав у центрі столу.

* * *

Стас приїхав до свого старого офісу, вже коли набігли сутінки, й не розраховував там когось побачити, але в темній кімнаті просто на підлозі під стіною сидів його друг Макс, здоровань з біцепсами та трицепсами, зовсім не схожий на своїх худорлявих колег.

– На якому рівні вже? – запитав Стас, а Макс аж підскочив від несподіванки.

– Боже, ти чого так лякаєш? – піднявся з підлоги той і увімкнув світло.

– Я хотів сам розправитися із цим покидьком, але якщо ти тут, то це – Good! Ми разом такого накалапуцаємо! – зрадів Стас і розповів другу про справу богині.

– Що ми його знайдемо – сумніву немає, а що далі із цим робити? Просто знайти нецікаво, – запитав Макс і відразу запропонував авантюру: – Може, ще пошарудимо його банківські картки?

Хлопці розуміли, що справу мають з досвідченим шахраєм, тому програми та засоби не були легальними...

– Слухай, Стасе, – перший заговорив Макс, – на його банківський рахунок є постійні надходження грошей з різних джерел, суми різні, щодня, але він їх майже щодня знімає чи переказує на іншу карту.

– Максе, а чи не зробити нам візит ввічливості? Місце його роботи я знайшов. Ти навіть не уяв­ля­єш, де він працює!

– Ок, тільки треба хоч трохи поспати. Ти бачиш, що вже ранок? – позіхнув Макс.

* * *

Лицедій зайшов у гримерку, зняв перуку і подивився на маски, які висіли на стіні. Цієї миті двері кімнати гучно відчинилися і на порозі з’явилися два височенні парубки, в одного з них кулаки розміром з голову лицедія.

– Я сьогодні поверну гроші, тільки не бийте!

– Звичайно, – сказав хлопець з кулаками. – Ти їх уже повернув, можеш подивитися свій рахунок.

Лицедій відкрив банківський застосунок у телефоні та гучно звалився на стілець. Руки його затремтіли, а обличчя побагровіло так, що навіть театральний грим не приховав це:

– Мені кінець!

– Тому розповідай усе від початку, від початку своєї шахрайської кар’єри! – запропонував Стас і увімкнув диктофон.

* * *

Залагодивши всі справи, Богдана поверталася додому. Через ожеледицю на дорозі вона вже хвилин десять стояла у заторі й слухала радіо: «Дитячий будинок “Пролісок” у Білоцерківському районі Київської області потребує допомоги на ремонт ванних кімнат, які вже давно не відповідають вимогам безпеки. Просимо небайдужих допомогти...»

Богдана працює із заможними клієнтами й пропонує їм віп-житло, де ванні кімнати відповідають усім вимогам безпеки та дизайну. Складно навіть уявити, що там за ванни у діточок.

«Щойно матиму змогу, перекажу хоч трохи грошей у “Пролісок”», – подумала...

Одночасно їй посигналили машини позаду і задзвонив телефон.

– Привіт, Стасе! – відповіла вона новому знайомому, завела авто і почала рухатися вперед.

– Привіт! Треба зустрітися, для тебе є інформація, – занадто радісно сказав Стас.

– Ок, я за десять хвилин буду вже вдома, під’їжджай. – Богдана скинула свою адресу Стасові. – Буду чекати тебе.

Богдана не встигла зняти взуття та дублянку, як у двері по­­дзво­нили.

– Заходь! Зараз чай будемо пити, треба зігрітися, – господиня легко переміщалася просторою кухнею, сервірувала стіл, діставала з холодильника ковбасу та сир.

Стас тільки зрозумів, що він голодний як собака, але спочатку справа:

– Богдано, у мене для тебе дві речі: банківська картка і диктофон.

– О! Починаєш інтригувати, хлопчику! – вона спеціально назвала його хлопчиком, щоб тримати дистанцію. – Що на диктофоні?

– Зізнання твого шахрая, щиросердне! – з гордістю промовив Стас і увімкнув диктофон. Все, що чула Богдана, радше за все, було схоже на кіно, ніж на правду життя.

«Її шахрай» – самотній сорокарічний актор ТЮГу, театру юного глядача, два роки тому випадково потрапив до закритого карткового клубу, спочатку навіть вигравав, а далі – більш програвав та влазив у борги.

До способу додаткового заробітку, щоб віддавати борги, його підштовхнули маски лицедіїв, які висіли на стіні гримерки. Перевтілення – це його робота в теат­рі. Розмовляти «хворим» голосом, начебто він помирав, чи на блатний манір для нього було не проб­лема.

Жертви Лицедія – люди з фейс­буку: хто де працює, хто на яких островах відпочиває, хто в якій спорідненості... все самі про себе розповідають. Вибирав заможних жінок, у яких були брати чи сини і гроші, телефонував їм, ледь дихаючи, та просив допомогу на операцію.

Кому телефонував у ролі викрадача чийогось родича і вимагав викуп. За два роки майже не було осічок, жінки «кидались» на допомогу своїх родичів і заразом переказували круглу суму грошей на його карту. Стас вимкнув диктофон.

– Це все, але цього досить, щоб на нього завели справу в поліції, – і поклав ще на стіл банківську картку.

– Що це, – Богдана потроху відходила, – картка?

– Мій талановитий друг Макс зміг перевести награбовані шахрайські гроші на мій рахунок, для тебе! – похизувався Стас.

– Скільки там грошей? – вже вдруге Богдана вмикала чайник з водою, щоб заварити чай, бо «перша спроба» охолола.

– Майже двісті тисяч гривень, – відповів Стас.

– Це значно більше, ніж я переказала шахраю, мені чужого не треба! – заперечила Богдана і... відразу вирішила. Відтак знайшла в інтернеті розрахунковий номер дитячого будинку і протягнула телефон Стасові.

– Будь ласка, перекинь усі гроші з тієї картки на дитячий будинок, – і ткнула пальцем на стіл, – на цей рахунок, тільки зараз.

Стас за три хвилини все зробив, підняв закохані очі й прошепотів:

– Богиня!