Напишіть свій мейл, щоб створити акаунт

Використайте вісім малих або великих літер і додайте будь-який один символ

Передплатити

А НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ...

ГАЗЕТА «НАЙКРАЩІ ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ»

Наталія ОСИПЧУК
17 листопада 00:15
2
Джерело: Газета «Найкращі жіночі історії»

А НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ...

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

 

 

 

...Вона не любить згадувати, як почалася війна. Її психіка й досі не може примиритися з тим, як усе починалося. Закінчення зими обіцяло, що все буде добре. Мілані запропонували нову роботу в рекламній агенції, до того ж їй вдалися творчі проєкти, які ще восени здавалися нездійсненними. Усе складалося так добре, що іноді навіть ставало лячно. Так уже чомусь повелось у її житті: щойно справи налагоджувалися, як одразу все йшло шкереберть. Увечері довго розмовляли телефоном із подругою, побажали одна одній мирної ночі…

 

...Спочатку Мілані здалося, що несподівано пролунав грім, розпочалася гроза. Жінка завжди боялася грози, маленькою, ледь зачувши грім, ховалась під стіл чи зачинялась у ванній. А грім не вщухав. Здавалося, що ще мить – і від того гуркоту вилетять шибки. Мілана підійшла до вікна, намагаючись зрозуміти, що відбувається і що робити.

– Мамо, там вибухи? – почула перелякане доньчине.

– Надійко, невже ти така боягузка? – намагалася усміхнутись. – Це просто гроза.

Та насправді вже знала, що це не так. А потім Мілана побачила у вікні натовп людей. Такий велетенський і розбурханий, що здавалося, ніби океан вийшов з берегів. Жінка вибігла надвір. Її серце калатало так, що здавалося, ніби б’ють церковні дзвони. «Війна, війна, – від тих страшних слів холонула кров. – Бомбардування... Б’ють по містах...» Здавалося, що ніколи не закінчиться той сірий, похмурий ранок.

Мілана зустріла сусідку, пані Маргариту, яка також не змогла всидіти вдома.

– Міланко, – в очах жінки бриніла тривога. – Я не знаю, що робити. Мої знайомі телефонують, радять мені запасатися продуктами, бо невідомо, що завтра буде.

Разом пішли до крамниці, але хліба вже не було. Люди в паніці скуповували все, що можна. Хліб, батони, солодкі булочки та паляниці. Навіть не вірилося, що за якихось пів години з прилавків може все зникнути. Мілані із сусідкою ледве вдалося купити по хлібині та батону.

– Тобі треба їхати з міста, – напучувала сусідка. – Купи продукти, забирай Настю і маму, бо невідомо, що чекати завтра.

Повітря пронизав звук сирени – такий неприємний, що аж всередині все похолонуло. Мілана ще не знала, не відала, що цей нещадний звук відтепер супроводжуватиме їх щодня. Серце рвалося на шматки, обливалося кров’ю. Звісно, Мілана не може поїхати без мами, бо перевозити літню людину після інсульту – справа не з легких. Після того, як не стало батька, мама переїхала до них з Надійкою. Хіба можна наражати доньку на небезпеку? І порадитись немає з ким, і чекати підтримки нізвідки, бо тепер вона, Мілана, була за старшу в їхній родині, адже чоловіка теж забрала смерть, одразу ж за батьком.

Ніщо тоді не віщувало біди, Ярослав прийшов з роботи, повечеряв, затримався в кухні, аби допомогти їй приготувати страви на ранок. Мілана часто намагалася приготувати все звечора, аби ранок був не таким метушливим. Ярослав наливав чай, як Мілана зауважила зміни в його поведінці. Чоловік почав переривчасто дихати, рвучко підвівся, підійшовши до вікна. І раптом почав осідати на підлогу.

Перелякана Мілана зойкнула. Намагалася підхопити Ярослава, не змогла. Викликала «швидку». Мілана від страху відповідала недоречно, горло здавили судоми, її голос був хрипким і глухим. Далі все було як у страшному сні. «Швидка» мчала в лікарню. Мілана сиділа поруч із Ярославом і стискала його похололу руку, намагаючись передати йому своє тепло. Не змогла… За годину його серце зупинилось…

Тепер, коли прийшла на нашу землю ця клята війна, Мілана пригадала, що відчувала тоді. Розгубленість. Страх. А основне – нерозуміння того, як жити далі. Те, що на фізичному рівні тіло кам’яніло від постійних сирен, то була лише одна причина відчувати безпорадність. Важко було саме психологічно сприйняти цю нову дійсність. Зачинені та наглухо забиті крамниці. Коли вдома не було крихти хліба, а перед очима бовваніли порожні полиці... Тут уже не до жартів.

Дякуємо вам за передплату газети онлайн

20 НОВИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ ЗА 20 ГРН
Передплатіть онлайн
Ви вже є передплатником?

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter