Напишіть свій мейл, щоб створити акаунт

Використайте вісім малих або великих літер і додайте будь-який один символ

Страви для наших захисників

ЗІРКИ

30 грудня
138

Як допомагають ЗСУ зіркові українці

Страви для наших захисників

Удосвіта 24 лютого Росія почала повномасштабну війну проти
України. Міста почали обстрілювати, майже все припинило роботу.

Редакція "Дуже смачно!" відклала всі заплановані інтерв’ю, і цього разу ми розкажемо про тил – міцний тил, який, незважаючи на звуки сирен та загрозу ракетних обстрілів, і далі робить те, що вміє найкраще, – готувати їжу.

Готувати для передової – Збройних сил України, тероборони, силовиків, лікарів,
біженців. Шеф-кухарі та кондитери зі всієї України варять тисячі порцій з
елітних ресторанних та простих продуктів. Так вони наближають нашу
перемогу – наближають безсонними ночами, тоннами їжі, тисячами
десертів, а ще своєю мужністю, силою та вірою!

 

Допомагаю наблизити перемогу...


Ірина Легкобит, львів’янка, візажистка, кондитерка, власниця
кондитерської студії «De soli»


– У воєнний час моя перша сфера діяльності не може принести
жодної користі. Тому я думала, що ж можна спекти, щоб було смачно,
поживно і щоб можна було їсти холодним. Отож вирішила приготувати
мініпіци. Хоча до цього я з дріжджовим тістом не мала справи – до війни
у закладі випікали лише солодощі.
Я пекла піцу в батьків удома – за 100 кілометрів від Львова, не мала
обладнання, яке було в кондитерській: ані великого комбайна, ані великої
духовки. Замісити тісто з шести з половиною кілограмів борошна
допомогла мама, тому що в мене вже руки стомились. Завдяки інстаграму
та добрим друзям я знайшла людей, які погодились допомогти з
випіканням. Так ми спекли піцу в трьох духовках, нам вдалося це зробити
доволі швидко. Вийшла величезна порція, з якої можна зробити до 200-т
маленьких піц.
Окрім піци, я спекла карамельні бісквіти, а також бісквіти з
яблуками та корицею.
До речі, Ірина розповіла, що проблем із продуктами не мала. Проте
на той час не було борошна, та продавчиня в магазині продала Ірині
мішок борошна, який відклала для когось.


Ольга Мартиновська, киянка, шеф-кухар, суддя шоу
«МастерШеф»

 

– Я вже не в Україні й не готую для тероборони. Поки вистачало
сміливості та відчайдушності, щоб варити їжу і дбати про доньку, я це
робила. Проте покинула Україну, адже не було на кого залишати доньку –
в неї, крім мене, нікого немає в Києві. Я вирішила поїхати не для того,
щоб утекти чи сховатися, а щоб зберегти життя дитини. У Празі я
співпрацюю з Андрієм Шабановим, який запустив акцію «Ти не сам»
(вони знаходять та привозять людям потрібні ліки в Київ – авт.). Збираю
кошти від друзів – давніх і нових, українських та іноземних, зокрема у
Празі. За них із допомогою друга купуємо в Німеччині ліки. Я намагаюсь
домовлятися, щоб компанії давали знижку. Адже для безкоштовного
надання потрібен час, а люди без деяких препаратів не можуть жити.

Потім з подругою (вона їде як другий водій) відвозимо їх до польсько-
українського кордону. Там препарати забирає Андрій чи інші хлопці.

Зокрема, передаємо ліки для людей із хворобами щитоподібної залози, з
астмою, із тромбозом, з інсуліновою залежністю.


Микола Люлько, киянин, шеф-кухар ресторану «Alaska» та
співвласник «Red Grill»


– Коли почалась війна, ми з родиною поїхали з Києва в моє рідне
село неподалік від столиці. Я там два дні посидів й вирішив, що треба
щось робити. Автомат я тримати не вмію, а як готувати – знаю. Тому
зателефонував керівниці ресторану, і вона взяла у власників дозвіл
готувати для армії з ресторанних продуктів. Щоб робити це на постійній
основі, я почав телефонувати всім, шукати продукти. Багато людей
погодилось готувати й допомагати безкоштовно. Наших п’ять кухарів там
фактично живуть – додому їздять тільки переодягнутися та прийняти душ,
навіть сплять у ресторані.


Наталя Фаліон, хмельничанка, співачка, керівниця гурту
«Лісапетний батальйон»


– Ми ліпили вареники в будинку однієї з моїх учасниць гурту.
Зібралось п’ять людей. Наліпили шість відер вареників. Та ми не одні такі
– через кожні декілька будинків люди в нашому селі та в сусідніх селах
готували для армії. Адже голова громади сказав, що треба допомогти.


Віктор Тітов, одесит, шеф-кухар, співвласник ресторану «U», автор
ідеї «Шефи проти війни»


– Ідея проєкту «Шефи проти війни» з’явилася спонтанно, адже
кожна адекватна людина – проти війни. І ми, шефи, також проти – так і
народився наш лозунг. Пригадую, як першого дня війни до мене звернувся
один наш колега, який пішов у тероборону. Їм бракувало їжі, і він запитав,

чи ми зможемо приготувати. Так ми почали варити на 200-т, потім на 300-
т людей. Наразі ми готуємо на три тисячі людей у трьох ресторанах та в
одній пекарні Одеси. А ще є наші філіали в Херсоні та в інших містах.
Тож 20–30 ресторанів готують під гаслом «Шефи проти війни». Та
найважливіше не лозунг, а змога забезпечити тил для нашої армії, що
бореться з російськими військовими, які прийшли на нашу територію.


Готую для ЗСУ, тероборони, медиків, біженців...
Ольга Мартиновська


– Ми організовуємо «Charity market» у Празі, на якому плануємо
готувати українські страви, продавати їх і на ці кошти закуповувати ліки
для людей. А ще у планах – благочинні обіди та вечері. Знову ж таки, всі
гроші підуть в Україну.
«Chefstable» та «Lucky» працюють у звичному режимі на місці.
Володимир (ідеться про Ярославського – авт.) допомагає знаходити та
доставляти продукти, і «Goodwine» його підтримує. Їжу відправляють у
тероборону, в лікарню «Охматдит».


Микола Люлько


– Ми тепер щодня готуємо їжу. Відразу почали готувати для лікарів
«Охматдиту». Вже наступного дня додалося 250 людей із ЗСУ, згодом – із
територіальної оборони. Наразі вже готуємо для 1200-т людей. І щодня
кількість збільшується. Нещодавно також нагодували людей, яких
евакуювали з Бучі. Готуємо ми просту їжу, проте на доволі високому рівні.
Наприклад, приготували людям креветок, гребінців, восьминогів, лососів,
дораду із закладу. Також готували сосиски в тісті, синабони та навіть
десерти. Постійно готуємо щось смачне – котлетки, салати тощо. Хлопці
щоразу дякують нам.


Наталя Фаліон


Наліпивши шість відер вареників, я зрозуміла, що м’ясні консерви –
найкращий варіант, адже вареники недовго зберігаються. Тому я
зателефонувала своєму однокласникові Миколі Богдану, який працює
головою місцевого сільськогосподарського товариства, й попросила його
допомогти. Він сказав: «Нема проблем», – і дав нам великого бика. Люди з
усього села знесли банки, кришки, спеції, поставили автоклав, і почергово
чоловіки моїх дівчат з батальйону готували м’ясні консерви. За чотири дні
заготували 500 півлітрових банок. А ще один наш земляк віддав дерев’яні
ящики, в які можна було спакувати ці банки.
Наші дівчата також зарізали свиню, робили м’ясні консерви,
закривали котлети в банки і готували голубці. Наша Анюта з батальйону

пекла печиво. Ще двоє моїх дівчат – колишня (вона вже старша жінка, тож
не виступає) та нинішня співачка – щодня в церкві моляться за наших
людей, наші Збройні сили України та за нашу перемогу.


Допомогу передаю...


Ірина Легкобит


– Я хотіла відправити їжу в Центральну Україну або на схід, тому що
в нас, на заході, допомагає багато волонтерів. Однак в обстріляних містах
надзвичайно важко знайти їжу в магазинах. Мій хлопець – волонтер у
Львові, тож точно міг відправити їжу до Києва. Та нам поталанило –
зателефонував його брат з Вінниці, який також волонтерить та відправляє
фури з допомогою на передову. Тоді саме мій хлопець передавав допомогу
з Польщі, і я змогла віддати все випечене на передову. Згодом брат хлопця
телефонував і розповідав, що деякі бісквіти та піци він залишав у
Тернополі, в Києві на блокпостах, де в чергах стояли жінки з дітьми. Мені
зігрівало душу те, що все пішло за призначенням.


Наталя Фаліон


– Вареники ліпили з капустою, картоплею та зі свинячим паштетом.
Варили та складали у відра. Відра – в один великий бус. Та везли туди,
куди треба. Наш голова знає, куди везуть допомогу, адже їм повідомляють
про потребу.


Віктор Тітов


– Ми готуємо для військ протиповітряної оборони, морської піхоти,
тероборони, Нацгвардії та Нацполіції України, а також для біженців і
дітей.

Долучитись до нас можна...


Ірина Легкобит


– Я знаю багатьох людей, які точно відправляють допомогу на Київ і
яким потрібні ліки та їжа. Тож буде чудово, якщо хтось захоче долучитись.
Після того, як я написала про це в інстаграмі, відгукнулось чимало людей.
Приємно, коли твої дії спонукають людей допомагати іншим.


Микола Люлько


– Я познайомився з різними волонтерами. Багато грошей зібрав у
своєму блозі, й це значно допомогло. В інстаграмі я все читаю і завжди
людям відповідаю. Тому мені можна писати в інстаграмі, я обов’язково
відповім.

До речі, Микола Люлько розповів, що зараз найбільша потреба є у
крупах, вермішелі, томатній пасті й овочах, зокрема потрібні морква,
цибуля.


Ольга Мартиновська


– Ми не спимо, як усі, – кожну тривогу зі сповіщень у телеграмі
проживаємо з людьми. Молимось та віримо в нашу перемогу! А також
постійно на низькому старті, щоб відбудовувати Україну. Мене зворушує
українська згуртованість, самовіддача, небайдужість людей. Адже люди
реагують на потребу в ліках з усіх боків – хтось 50 гривень надсилає,
хтось – 20, 80, 3 тисячі. Українські дівчата в Парижі з нашим прапором
зібрали й надіслали тисячу євро. Мої закордонні друзі – по 200, 300, 400
євро. Я думаю, що найкраща допомога – це вберегти себе та подбати про
ближнього в радіусі метра. А до нас долучитись надзвичайно просто –
можна допомогти фінансово, написавши мені.


Віктор Тітов


– Наразі як великі компанії, так і окремі люди приносять те, що
можуть. У нас немає обмежень – вдячні і за пів кілограма моркви та
капустину, і за більше від компаній. У нас є рахунки у гривнях та доларах,
адже тепер проблематично придбати гречку та макарони. Інколи
доводиться розраховуватись готівкою.


Хочу сказати українцям...


Ірина Легкобит


– Мені складно зараз щось сказати українцям. Важко бути тут, мати
змогу повноцінно жити, коли в інших частинах країни люди без одягу,
води та їжі, діти помирають від зневоднення.
Єдине, що я сказала б людям, які можуть повноцінно жити,
наприклад, у Західній Україні: в нашій країні справді є декілька армій: та,
яка воює на передовій і захищає різні частини України, і та армія
волонтерів, армії тих, хто молиться. Я б хотіла, щоб кожен був у своїй
армії допомоги для нашої країни – нехай хтось молиться, хтось поширює
інформацію, хтось тегає в інстаграмі потрібних людей, а хтось нехай пече.


Віктор Тітов


– Я давно розвиваю українську кухню, тож хотів би, щоб більше
українців їли наше і знали, що Україна неймовірна. Таких країн у світі
вкрай мало – в нас є ліс, море, степ. Тішуся, що ми всі разом працюємо
над тим, щоб закінчилась війна. Зараз триває також жорстка інформаційна
війна. Якщо немає змоги принести продукти, піти в тероборону чи плести

сітки, то завжди можна написати пост у мережі про те, що ви проти війни
і що ми єдині.


Наталя Фаліон


– Наша перемога залежить від усіх та кожного. Вояки роблять свою
справу. І кожен має знайти свою справу, яка допоможе фронту. Моя донька
плела маскувальні сітки, ми збирали непотрібні речі на тканину для них.
Усі щось роблять, щоб полегшити будні солдатів. Вони мають їсти, мають
бути ситі. А ще таких людей, як ми, перемогти неможливо: в нас кожен
виявляє ініціативу. У нас сильний тил, ми допомагаємо біженцям,
розселяємо їх. Ми робимо все, що можемо.


Ольга Мартиновська


– Ми най-найах**нніший народ, так і напишіть. І все в нас буде
класно. Буде важко, після перемоги не буде легко, але буде круто – буде
ще краще, ніж було. Ми зможемо. Ми впораємося. Шкода, що так багато
жертв, так багато втрат, але, мабуть, і цей урок, ці втрати нам треба було
прийняти, прожити, пропустити через серце, щоб навіки стати тією
мудрою, цілісною, єдиною, справжньою державою з міцними кордонами,
зі щирими серцями і світлим майбутнім. Люблю безмежно!


Микола Люлько


– Тримаймося! Ми їх переможемо! Все.


Спілкувалася Діана КВАСНЕВСЬКА

Газета "Дуже смачно!"

Прочитайте усі приховані історії за 1 грн.
Читати Storriss
Ви вже є предплатником?

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter