ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
2Життєві історії
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
Євгенія чекала на що завгодно від чоловіка і його родини, лиш не на таке.
Було страшно перед операцією, коли ніхто її не підтримав, було прикро після, коли відійшла від наркозу, а її ніхто не провідав, було нестерпно боляче вдома, коли ніхто навіть не поцікавився, як вона.
Зайшла в порожню квартиру, не роззуваючись, впала на диван. Брудні простирадла прані ще до її госпіталізації, гора тарілок в мийці аж покрилась мохом, підлога не бачила не те що мокрої ганчірки, а й навіть віника. На підвіконні вазони давно вимерли. Три тижні, а таке враження, що цілих три роки тут нікого не було.
– Таки поїхав до мами… – зітхнула, скрутилась калачиком і гірко заплакала.
Кажуть, що вдома й стіни лікують. Лиш не в цьому домі. Хотіла заснути, забутись чи й не прокинутись. Дошкуляв голод. Зранку нічого не їла, бо треба було натщесерце здати всі аналізи. На обід не встигла, бо стояла в черзі на УЗД. А після обіду її виписали. На карточці не залишилось нічого. З готівки тільки на таксі додому, бо не мала сили добиратись маршруткою.
Знайшла макарони, пригадала, що відклала колись банку з капустою. Лінувалась нести в підвал. Тепер би не змогла зійти з четвертого поверху без ліфта вниз, а потім піднятись. У холодильнику було порожньо, як і в морозилці. На мобільному рахунку гроші закінчились ще вчора. Єдиний плюс, що донька може додзвонитись. А ще більший плюс, що вона дуже далеко і не знає, яке нещастя спіткало її маму. Євгенія не хотіла засмучувати донечку, яка з дня на день чекала народження первістка. Олеся свідомо покинула рідний дім, роботу, друзів, маму, бо не могла терпіти холодне ставлення вітчима. І не сміла засмучувати маму. Євгенія відчувала цю неприязнь між найближчими людьми, але обоє її запевняли, що це не так. Згодом жінка перестала на цьому акцентувати увагу, та й не було причини для конфлікту. Зрештою, була вдячна чоловікові, що взяв її з дитиною, тому старалась загладжувати гострі кути.
Пісні макарони не надто смакували з перекислою капустою. Що буде їсти завтра і як діставатиметься на роботу в інший кінець міста – уявлення не мала.
– Поки що спати, ранок мудріший за вечір, – заспокоїла сама себе.
Крізь сон почула, як хтось крадькома шкребеться у двері. Не встигла й відреагувати, як сліпуче світло ліхтаря прикувало її до ліжка.
– Хто тут? – почула голос чоловіка, свого чоловіка.
– Віктор? – спантеличено.
– Тьху ти, налякала! – вилаявся.
– Шо, куме, галюніки? – з коридору сміх ще одного учасника подій.
– Та йди ти! – Віктор ввімкнув світло.
– Злодії, злодії, світло світиться, – знову сміх з-за спини Віктора.
– Ну й лахудра твоя жінка, спить вбрана, на кухні срач. Вона що, алкоголічка? – чиясь пика скалила зуби.
– Пішов звідси! – Віктор копнув «кума» аж на сходовий майданчик.
– Оце така подяка? – почулось з-за зачинених дверей.
– Це хто? Що тут відбувається? – Євгенія спантеличено.
– Побачив удома світло. Подумав, що злодії, попросив знайомого піти разом. Ти що надумала? – несподівано.
– А що я маю думати? – жінка здивовано, підводячись на ліжку.
– Не буду довго тягнути. Ми вже давно не живемо разом як чоловік і дружина. В тебе вічно там болячки, а тепер, коли з тебе викинули всю утробу, ти вже не жінка. А я ще молодий, мені треба нормально жити. З жінкою жити…
Євгенія втратила дар говорити.
– В мене там болячки сам знаєш через що. Чотири вагітності, які закінчувались трагедією, – розплакалась.
– Ти давно була хвора на оте місце. Тому навіть дитини мені не народила! Я лиш свої роки даремно з тобою змарнував. Ти маєш доньку, а я? – шмагав фразами, як батогом.
– Вітю! Моя операція не відіб’ється на наших інтимних стосунках, – Євгенія навіть не усвідомлювала, що цією фразою ще більше розлютила того, хто давно до неї збайдужів.
– Треба було слухати маму! Не одружуватись з тобою!! Засліпила! Чи приворожила? Дурень я був, мене такі дівчата хотіли, а я? Запав на ту, яку вагітну залишив наречений. Може, було за що залишати? Може, то не від нього була дитина? – скаженів, аж сусіди почали грюкати в батареї опалення.
– Ти до мене жодного разу не прийшов у лікарню, не зателефонував. Хоч ми разом прожили більш ніж 15 років, – мовила Євгенія спокійно, ніби аж байдуже.
– Не мав часу, – Віктор буркнув з кухні.
– Посуд помити теж не мав часу? Чи хоч би хлібину купити, – жінка не мала ні сил, ні бажання заходити в конфлікт.
Віктор забіг у кімнату, голосно гримнувши дверима.
– Я з тих мисок не їв і мити їх не збираюсь. Це ти після себе залишила бардак! Нехлюя! – перейшов знову на крик.
– Тобі вони не смерділи?
– Мені ти смердиш! І все тут смердить тобою, твоїми ліками, твоєю кислою мармизою, нудним поглядом і вічним скигленням. Набридло! Я ще минулого тижня подав на розлучення! В мене давно інша жінка! Я жив у неї, тому мені до одного місця твої брудні тарілки. Ти тепер ялова, ти не жінка, тому розподіл квартири піде на мою користь!
Внизу знову постукали по батареї.
– Квартира моя, – Євгенія лиш тепер почала усвідомлювати, з яким нелюдом жила весь час.
– Ми її придбали в шлюбі, тому і моя, – пошепки, щоб сусіди не чули.
– Але ж я продала батьківську, щоб купити оцю…
– І що? Дістала…
Пішов геть. Євгенія хотіла одного – прокинутись від цього жахливого сну. Свідомість відмовлялась сприймати негативні події, які щохвилини наростали. Повільно пішла до шафи взяти чисту білизну. Але… шафа була порожня. Ні білизни, ні речей чоловіка, ні її.
Повільно вийшла з дому. Йшла навмання, дощ заглушував шум поодиноких машин, світло фар відбивалось в калюжах, було таке враження, що світ перевернувся догори ногами. Скрегіт гальм прозвучав похоронним маршем.
– Дурепо, куди преш? Набридло жити? – міцний чоловік дав Євгенії доброго ляпаса.
– Набридло…
– А мені ні! Я хочу жити! На волі, а не в тюрмі через таку дуринду, як ти! В мене молода дружина і двоє дітей! Я хочу жити! Розумієш?! Інший водій теж! А ти зараз знову кинешся комусь під колеса! – ще один гучний ляпас.
Євгенія осіла на мокрий асфальт. Останнє, що чула, як хтось кричав викликати швидку.
– Що тут у тебе, Олексію?
– Якась навіжена кинулась під колеса, а потім втратила свідомість.
– Ти її не зачепив?
– Машиною ні. Лиш дав ляпаса, щоб оговталась.
– Бачу. Як твоя нога?
– Звикає до протеза.
– З тобою все норм? Перелякався?
– Не встиг, лиш виїхав зі стоянки, швидкість мінімальна. Гаразд, кепе, я поїхав. Надіюсь, ти її відвезеш куди слід.
– Не турбуйся. Добре, що ти норм.
Євгенія чітко чула цей діалог, поки їй на тапчані в кареті швидкої міряли тиск і сатурацію.
– Пані, ви мене чуєте? – озвався ніжний жіночий голос поруч.
– Так. Зі мною все норм. Я лиш дуже змерзла.
– Ну ще би, вся мокра. Кажіть адресу, куди вас везти. Де ви живете? Де ваш дім?
– Дім? – Євгенія вдруге за вечір розплакалась. Гірко, надривно, схлипуючи, як дитина.
– Все зрозуміло. Омеляне, куди її? – жінка до водія.
– З такими симптомами її скажуть везти в психоневрологію, тобто в дурку. Знаєш що, я її відвезу, як Лєнку.
– Оце ти придумав! Нас за таке по голові не погладять.
– Ніхто ж знати не буде, та й нам по дорозі. Лєнці ж допомогло, – водій весело засміявся.
Євгенія не могла й рота розтулити, щоб заперечити. Єдина думка, що її відвезуть в якийсь підвал і там поріжуть «на органи». Страх скував тіло, а потім думка: «А хіба ж я не шукала сама смерті годину тому? Яка різниця? Основне, щоб не по живому. Аби перед смертю не мучитись!»
Машина зупинилась, Євгенії допомогли вийти, і вона з подивом побачила, що тут церква. Тобто заднє подвір’я біля храму. Водій швидкої натиснув кнопку дзвінка. За мить з маленької хвіртки вийшла ще менша монахиня.
– Сестро, під вашу опіку віддаю цю нещасну, – водій обійняв черницю.
– Нехай Всевишній тебе благословить, дитино. За неї не переживай. Їдьте з Богом.
Євгенію повели в маленьку кімнатку, дали змінне вбрання, теплого чаю і сказали лягати спати.
Чи не вперше за три тижні жінка заснула, як немовля після купелі.
Надворі давно зробився день, а Євгенія ще спала.
– Чи з вами все добре? – почула крізь сон.
– Давно не було такого спокою, – Євгенія усміхнулась, не розплющуючи очей.
– От і добре. Ось вам тепле молоко і хлібчик. Підкріпіться і підемо до священника. Хоче вас бачити, поговорити, щоб знати, чим допомогти.
Довгою була сповідь Євгенії. Отак сиділа навпроти старенького пароха й розповідала про все своє життя. Нічого не втаїла: як завагітніла юною, як думала позбутися дитини, коли наречений її залишив, як зустріла Віктора, який, здавалось, витягнув її з біди. Як тричі не могла виносити бажаної чоловікові дитини, а п’ята померла під час пологів. Як незлюбила його матері, бо вона Євгенію просто зненавиділа ще до того, як лиш вчула про її існування.
– Бачиш, ти сама відповіла на свої запитання. Все в житті має причину й наслідки. Примирись із собою, зі свекрухою, а решту Бог направить сам.
Відтоді минуло три роки. За той час Віктора мобілізували до армії. Ворожу розтяжку він побачив першим. За частку секунди зрозумів, що зачепив її ногою, тому всім тілом повалився на смертоносну павутину. Залишився живим. Лиш як чоловік… ніякий. Рік у госпіталях, операції та реабілітації. Повідомлення про розлучення отримав там-таки, у госпіталі. Друга дружина написала прямим текстом: «Мені інвалід не потрібен». Пригадав такі ж свої слова, кинуті Євгенії. Словом, рік било молотком по голові, щодня, щогодини – карма.
Де вона зараз? Бо ж ніби у воду канула. Навіть на суд не прийшла. Ні на розлучення, ні на поділ майна. Без неї ніякий судовий виконавець не брався до справи. Це протизаконно. Донька Євгенії за кордоном, змінила номер. Тобто всі контакти розірвані.
А так би хотілось упасти перед Євгенією на коліна! За все просити вибачення, каятись і вимолювати прощення. Хоч і була в нього інша жінка, але вирвати із серця Євгенію не зміг. Розумів, що прощення йому не буде, бо надто багато горя приніс невинній жінці. Але на дні душі жевріла надія – а може, дива таки трапляються?
Приїхав у порожню квартиру, де й павуки здохли з голоду. Затхле повітря віддавало померлим помешканням. В раковині пліснява на тарілках давно засохла. Брудний посуд як нагадування про його брудне життя.
Може, пора його відмити?
Пора! Відкрутив кран – води не було, як і світла. Зрозумів, що все вимкнули за борги. І хто в тому винуватий?
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
