Василь Мельникович «Гуцул-Хуліган». Гість редакції

Гість редакції "Дуже смачно!"

Василь Мельникович «Гуцул-Хуліган»: «Я їжджу на передову, де з гітарою виступаю для військових».

Василь Мельникович, відомий як «Гуцул-Хуліган», підкорив слухачів своїми енергійними треками «Гойра вісілє» та «Відвези малу на море», які часто можна почути під час українських застіль та концертів. В ексклюзивній розмові артист розповів, як вибирав собі сценічне ім’я та розпочинав музичну кар’єру. Крім того, він поділився смачними рецептами з рідної Бойківщини і розказав, які незвичні страви куштував за кордоном. До того ж виконавець висловився про суперечливе нині свято Восьме березня. 

– Ви співаєте із самого дитинства, правильно?

– Так. Я ще в садочку вставав на табуретку і співав пісні українського гурту «Тріо Мареничі», у який мене закохав мій тато.

– Відомо, що, крім того, що ви, як і ваш батько, гарно співаєте, ви ще й маєте досвід викладацької роботи. Розкажіть, будь ласка, про це докладніше. 

– Мій тато, як і мама, є вчителем. Батько викладав музику, а мама – українську мову й літературу. До того ж мати пів життя була директоркою школи, тому мені просто не було куди діватися. Тож я працював у сільській загальноосвітній школі, але відчував, що можу подарувати світу більше.

– Ваше сценічне ім’я – «Гуцул-Хуліган». Хто його для вас вигадав? 

– Колись я виконував багато коломийок і одного разу продав свій альбом компанії, яка дозволяла дистриб’юторам прослуховувати треки для аналізу аудиторії. Вони послухали й мої коломийки, і всі одноголосно говорили, що це той самий гуцул. Так вони дали назву моєму альбому «Гуцул-Хуліган». Згодом вийшов альбом «Гуцул Хуліган  – 2», а потім ще й третій. І я розумів, що відмовитися від цього не можу. Мене на сцені почали оголошувати як «Гуцула-Хулігана», і це ім’я стало для мене вже чимось звичним, прижилося до мене і тепер є моїм брендом. 

– Здебільшого ви співаєте веселі й енергійні пісні. Чи не думали ніколи виконувати лірику або пісні якогось іншого жанру?

– Іноді в моєму репертуарі з’являються ліричні відступи, такі, як моя нова пісня «Лю Блю», оскільки навіть у затятого хулігана є серце і він теж хоче кохати та бути коханим. Але, незважаючи на це, люди знають, що «Гуцул-Хуліган» має зробити з дриґом. Отож у моєму репертуарі мало пісень, які зупиняють серцебиття, а більше тих, які його пришвидшують.

– Чимало людей вважає, що музика і концерти тепер не на часі. Що ви про це думаєте? 

– Я не погоджуюся з цією думкою. У період війни ми повинні розуміти, що існують основні цінності, за які ми боремося. Наприклад, мова, територія, святині – це ключові пункти. Культура також належить до цього переліку, а музика є її невіддільною складовою.

– Як змінилась ваша творчість після 24 лютого 2022 року?

– Зараз майже всі кошти, які ми збираємо з моїх концертів, віддаємо на допомогу ЗСУ. На своїх виступах я пропоную людям бадьоріше сприймати нашу реальність. У мене навіть є концертна програма, яка називається «Дві години без війни». Я намагаюся вивести людей на емоції, щоб вони після мого концерту ще купили щось на аукціоні. Мені найважливіше, щоб шанувальники після мого виступу сказали: «Молодчина! Ми живемо, тримаємося. Купімо тепловізор». Також я їжджу на передову, де з гітарою виступаю для військових. 

– Цікавий факт, про який я дізналася з вашої сторінки в соцмережах, – ви захоплюєтеся гірськолижним спортом. Розкажіть більше про це. 

– На лижах я насолоджуюся тим, що можу на деякий час втекти від сторонніх людей і провести час з родиною або із собою. Хоча я не є карколомним спортсменом, але отримую велике задоволення від катання. Навіть на мій день народження ми з родиною вирушили в гори і я разом із донькою провів пів дня на лижах.

– Поговорімо трішки про кулінарію. Які страви з рідної Бойківщини вам найбільше подобаються? 

– Я пам’ятаю страви, які готувала моя бабуся. Наприклад, затирка. Це молочна страва зі шматками рваного тіста. Також люблю терті пляцки з картоплею та сиром. І якщо ще додати підливку з вершками та цибулею, то це неймовірно смачне. Мені ще подобається страва, яку подавали на весіллях, – мачанка. Вона схожа на чанахи. 

– А хто найчастіше готує у вашій родині? 

– Вдома більше готує моя дружина, проте я інколи можу приготувати сніданок. Обожнюю яєчню і можу її їсти двічі-тричі на день. Також люблю експериментувати з м’ясом. Іноді готую стейки або тушковане м’ясо, хоча це не дуже часто буває.

– До повномасштабного вторгнення ви багато гастролювали за кордон. Куштували там якісь незвичні страви?

– У кожній новій країні я мав змогу скуштувати цікаві страви. Наприклад, у Китаї пробував щура та собачатину. Навіть вирішив скуштувати смажених жуків, але тоді їх не було. Також з цікавого, то я їв черепаху, рибу фугу і жабу.

– Як ви ставитеся до Восьмого березня, адже тепер не всі підтримують це свято? 

– Це питання, на мою думку, порушують, щоб були суперечки в соцмережах. Якщо спробувати помирити цих людей і дійти згоди в цьому питанні, то я просто запровадив би день української жінки.

– А дружині своїй приносите подарунки на це свято?

– Так, дарував квіти, але я вважаю, що свято коханій потрібно влаштовувати частіше, ніж раз на рік. 

– Наприкінці невеликий бліц. Продовжте, будь ласка, речення.      

                                                                                            
– Три слова які мене найкраще описують – …

– Батяркуватий, творчий, люблячий. 

– Щодня я…

– Вдосконалюю себе та молюся.

– Вдома мене називають…

– Татко.

– Мій улюблений фільм…

–  «Довбуш».

– Якби я міг узяти участь у колаборації з будь-яким музикантом, то це був би…

– Jamiroquai.

– Машина мрії для мене – це…

– Mercedes-Benz та Volkswagen.

– Якби я мав необмежені можливості…

– Я б закінчив усі війни. 

– Бажаю всім читачам…

– Жити в згоді із собою, з навколишнім світом. Також бажаю перемоги українцям.

Фото з архіву Василя Мельниковича