ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
4Історії з життя
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
Оксана поверталась від подружки. Дівчата гарно посиділи. Вони довго не бачились, а от зараз і Оксана, і подружка були у відпустці, то відвели душу. Набалакались досхочу. Настрій був гарний, погода ніжила. От вона прийде додому, рано ляже, відпочине, а завтра неквапом збереться та поїде в село до тітки, де вже були матір з донькою.
Молода жінка йшла повільно, насолоджувалась погодою та приємними думками. Завжди ж поспішаєш, завжди справи. Та усі нагальні, на себе часу повсякчас бракує. А от зараз у неї попереду відпустка.
Раптом почула крик. Озирнулася – до неї біг хлопчик десь років восьми.
– Тітонько, тітонько, допоможіть! Ми з молодшим братиком грались у підвалі. Він перечепився та впав, я сам не можу його підняти й винести. Він плаче, скаржиться на біль у нозі. Допоможіть, будь ласка.
Хлопець показав напівпрочинені двері підвалу в будівлі поруч.
Жінка озирнулась навколо, може, поблизу є ще хто. Та на вулиці не було нікого. Смеркало. Думати не було часу. Там же дитина маленька плаче від болю. То кинулась до підвалу. У підвал забігла першою. Двері за нею одразу зачинились. Жінка розгублено озирнулась: хлопчика, що волав про допомогу, у підвалі не було. Як не було і маленької дитини. Проте були два амбали напідпитку, і наміри мали явно недобрі.
Жінка роздивилась: тьмяно блимає лампочка, тахта, диван. Біля дивана великий стіл, два стільці, тумба, далі – шафа. На столі розкладені наїдки. Три пляшки горілки. Одна вже порожня.
Оксана зробила різкий рух ліктем, хотіла вдарити покидька і вибігти з підвалу. Та де там. Здоровило боляче ухопив за волосся та потяг до стола.
– Сідай, куріпочко, до столу. Не бійся, не скривдимо. Зараз вип’ємо, закусимо. А потім добре розважимося. Ми ж дорослі люди. Ти теж доросла дівчинка. Не хвилюйся, тобі сподобається. А як і ти нам сподобаєшся, то вийдеш ще й з грошима. А як ні… – голос в амбала став загрозливим…
Загалом Оксана була, як то кажуть, не з лякливого десятка. А от зараз… Їх же двоє. Здоровезні, нетверезі. Що робити? Волати, але марно – ніхто не почує. Треба хитрувати. Треба вдати, що погодилась, скорилась.
Оксана сіла до столу. Покидьки виявилися небідними: на столі дорога ковбаса, шинка, сири, солоні огірки. Жінка примхливо закопилила губу: вона не хоче горілки! Вона взагалі її не п’є! Чи є щось інше? Вона полюбляє мартіні!
Покидьки радісно зареготали: у них є все. Мартіні, так мартіні! От зараз вони ще хлопнуть горілочки, а потім пошукають для неї в шафі мартіні.
Оксану врятувало від наруги те, що чоловіки були добряче нетверезі. Один осушив черговий стакан і одразу впав головою на стіл.
Оксана взяла сумочку й почала тихенько вилізати з-за столу.
Та другий здоровило не дрімав:
– Ти куди?! Думаєш, така розумна?
Чоловік сильно вдарив жінку в обличчя, а потім схопив за груди і порвав сукню.
Оксана не розгубилась, схопила пляшку та добряче вдарила його по голові. Той схопився за голову, проте на ногах втримався. Тоді Оксана щосили вдарила його ногою в пах. Той повалився на підлогу, наче брудний лантух.
Жінка кинулась до дверей. На щастя, замок був простий, тож одразу відчинила. Двері залишила напівпрочиненими і повернулась по сумочку, там же ключі від квартири, гаманець, деякі документи.
Жінка сторожко прислухалась, уважно оглянулась. Один покидьок солодко сопів, другий скрутився на підлозі і теж ніби забувся важким нетверезим сном.
На тумбі біля дивана помітила запальничку поряд з газетою, а ще борсетку. Борсетка була розкрита. А в ній – якісь документи та гроші. Це їй за спричинену шкоду! Принижували, били, намагались зґвалтувати. То хтось же має їх провчити.
Гроші сховала в сумочку, а ще чиркнула запальничкою та підпалила газету. Швидко чкурнула у двері, які залишила напівпрочиненими.
На вулиці було зовсім темно. Швидко побігла й невдовзі була вдома. Зачинила за собою двері. Полегшено зітхнула. Добре, що на вулиці нікого не було. Нічого собі пригода. Дякувати Богу, що все скінчилось так, а не інакше! Проте не стрималась і розплакалась. А коли зайшла у ванну кімнату і побачила своє розбите обличчя, зайшлась від плачу.
Виплакалась і почала приводити себе до ладу. Помилась, у сміттєвий пакет сховала розірвану сукню. Подумала і вирішила: вона викине увесь одяг, у якому була.
Пішла на кухню, накрапала валеріани. Зайшла до вітальні, взяла сумку, розкрила. Гроші… Багато грошей… І чому так зробила? Поклала сумку поряд, відкинула голову на спинку крісла… і заснула. Прокинулась на світанку. Тіло затекло, ледве встала і почвалала до спальні. Знову забулась важким сном.
Прокинулась від дзвінка: телефонувала мати. Оксана згадала: вона ж іще вранці мала приїхати до села. Та куди ж їй їхати в такому стані?
– Мамо, вибач, будь ласка. Я погано почуваюся, то звечора як заснула, лише зараз прокинулась. Не хвилюйся, нічого страшного. Я кілька днів полежу, отямлюсь і приїду.
Але мати хвилювалася, то ввечері приїхала. Ще й притягла з собою купу всього, що зібрала в саду та на городі.
А як побачила доньку, на ногах не втрималась, осіла просто в передпокої.
Оксана кинулась заспокоювати, піднімати, побігла по корвалол.
Вклала матір на диван, сіла поряд, заспокоювала. Мати усе питала: «Що ж сталося?».
Оксана тримала матір за руку та розповідала. На щастя, найжахливішого не сталося. З обличчям проблеми, то треба посидіти вдома. Та ж вона жива, здорова, а речі – то лише речі. А ще вона їм помстилася – підвал підпалила і забрала гроші. Мама плакала та обіймала доньку.
– Головне, доню, що ти жива-здорова! А все інше мине і забудеться. А от їхні гроші нам не потрібні. Гроші треба віддати нужденним.
Наступного дня мати пішла подивитись, як там після підпалу. Двері добряче обгоріли, проте тримались. Мати перейшла на другий бік вулиці, зайшла до крамниці й потеревенила зі знайомою продавчинею. Ту навіть не довелось ні про що питати, сама усе розповіла.
Охорона помітила, що з-під дверей підвалу клубочиться дим. То швидко прибігли. Пожежу загасили самі, чоловікам викликали швидку. Як сказала продавчиня, обидва телепні були нетверезі. Вони взагалі нічого не розуміли. Їх вчасно доставили до лікарні, тепер їхньому життю нічого не загрожує.
Оксана з мамою полегшено зітхнули. Хоч і покидьки, а розпоряджатися чужим життям нікому не дано.
Мати через декілька днів повернулась до села, а Оксана ще довгенько сиділа вдома і розмірковувала, що робити з грошима. Вони, звісно, не бідують. Та ж гроші ніколи не бувають зайвими. Оксана непогано заробляла – працювала менеджером із закупівель у великій торговельній мережі. Мати мала непогану пенсію. Колишній чоловік справно платив аліменти. Крім того, завжди робив доньці подарунки. На минулий день народження подарував дорогий мобільний телефон. Дитина стрибала від радості.
Оксана думала-думала й надумала. Частину грошей понесла до церкви – на церковні треби, роздала милостиню жебракам.
На іншу частину накупила обновок: мамі, доньці, тітці. А собі… Собі купила дорогі золоті сережки. Вона про такі давно мріяла. Це їй за моральну шкоду, за переляк, за переживання.
Наприкінці відпустки вибралась у село. Як же добре з рідними людьми! Усе горнулась до матері, тітки. Доньки взагалі від себе не відпускала.
Додому їх привіз колишній чоловік. Бо інакше вони б не впоралися з усіма закрутками, овочами, фруктами. Чоловік, як побачив гору клунків, то схопився за голову:
– І куди ж стільки? Це ж у квартиру не влізе! Як я усе перенесу?
Жінки заспокоювали:
– Зима все з’їсть. А ми і про тебе потурбувались. Неси, ми допоможемо!
Усі сміялись. Донька все стрибала біля батька. В Оксани теж поліпшився настрій: усі живі-здорові, то й добре. А про випадок у підвалі вона наказала собі забути.
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
