Софія Федина: «Люблю українську кухню»

Життєві історії

Софія Федина – народна депутатка України, співачка, а віднедавна й мама. Її дні розписані похвилинно, але, незважаючи на це, вона знаходить час на творчість. В інтерв’ю виконавиця розповіла про те, як змінилося її життя після народження дитини, чому вона мріє про день без термінових дзвінків і яку каву варто скуштувати у Львові. А ще – про музику, волонтерство та дитячі спогади, пов’язані з літом.

– Якби ви мали описати себе однією фразою незнайомій людині, що б ви сказали і чому?

– Волонтер ЗСУ Софія Федина. Для себе я чітко визначила: до закінчення війни я – волонтер української армії. Все інше другорядне. Ми маємо виграти цю війну, а значить – говорити правду про те, що відбувається на фронті, і робити все можливе для захисту наших захисників.

– Після того як переглянеш соцмережі, виникає враження, що ваші дні надзвичайно насичені. Наскільки ви завантажені насправді?

– Переважно кожен день дуже насичений. Це і ефіри, і зустрічі, і робота над документами. Як народний депутат маю постійні робочі обов’язки, а як публічна людина – багато громадської та волонтерської діяльності. Завжди знаходиться, чим себе завантажити.

– А що для вас ідеальний відпочинок і чи вдається хоча б зрідка його влаштувати?

– Я насправді з тих людей, які не вміють відпочивати. Я великий працелюб, до того ж маю маленьку дитину. А одна дитина варта всієї Верховної Ради – мама хронічно нічого не встигає. Якщо говорити про мрії, то це декілька днів на природі без людей, дзвінків та інтернету. Або хоча б один день без термінових звернень, щоб спокійно почитати. У мене тут біля столу цілий стос книжок – купила, а часу навіть розгорнути немає. А я дуже люблю читати.

– Які книги зараз чекають своєї черги?

– На столі зараз «Встань і вбий першим. Таємна історія ліквідацій ворогів Ізраїлю», «Попід Золоті Ворота» Петрашка Шкраб’юка про дисидентський рух у Львові. Оскільки я політолог-міжнародник, то цікавлюся гібридною та інформаційною війною, новітніми методами ведення війни. Маю колекцію літератури про українські терени Закерзоння – Лемківщину, Холмщину, Підляшшя. А з народженням дитини для мене відкрився ще й великий пласт дитячої літератури. Плюс – окрема шафа мистецької літератури: про українську вишивку, плахти, ткацтво, гутництво, народні ремесла.

– А художню літературу любите?

– З останнього прочитаного – «Цуцик» Віталія Запеки. Я шалено люблю собак, вважаю їх янголами на землі. Навіть у перший день роботи у Верховній Раді, коли мали складати присягу, я помітила чоловіка з великим чорним собакою. Рвонула до нього, роззнайомилась, почухала за вушком і через це ледь не запізнилась.

– Ви з трьох років займаєтесь музикою. Як це почалося?

– Це заслуга моєї феноменальної мами. Вона віддала мене на танці, музику, співи, малювання, англійську. З 12 років я професійно виступаю як вокалістка. Спершу моєю викладачкою була Леся Салістра – вона навчала Руслану, Наталку Карпу та багатьох відомих співаків. Потім – народна артистка України Марія Байко. Разом ми записали два альбоми лемківських пісень. З початку війни більшість концертів була за кордоном – так заробляли гроші на потреби ЗСУ. Наразі в мене п’ять альбомів.

– Як створюєте нові пісні?

– Останнім часом пишу пісні сама. Найбільше – в дорозі, особливо в поїздках на передову, де немає інтернету. В моєму репертуарі багато повстанських, упівських, стрілецьких і народних пісень із рідної Лемківщини. Для мене найважливіше, щоб пісня була справжньою. Її треба прожити та передати сенс.

– Де зараз можна вас почути на концертах?

– Це непросто. Як опозиційна депутатка, за кордон я майже не виїжджаю. За майже чотири роки – лише чотири відрядження. П’ять років я була особистим ворогом Володимира Зеленського. Часто траплялося, що мене запрошували на фестивалі, а в останній момент казали, що фестивалю не буде. А він відбувався – без мене. Тепер даю здебільшого волонтерські концерти на підтримку ЗСУ та зголошуюсь на різні цікаві для себе ініціативи.

– Ви знаєте декілька мов. А не хотіли коли-небудь заспівати не лише українською?

– Щоб писати пісні якоюсь мовою, нею треба жити. А зараз я живу українською. Її потрібно берегти і стимулювати. Іноземні мови використовую переважно для комунікації в соцмережах. Наприклад, Twitter веду англійською. Але співати душею можу лише українською.

– А які українські гурти та виконавців слухаєте?

– Часу не вистачає навіть поспати, не те що музику слухати. Але люблю етно в сучасному трактуванні – без шароварщини. Люблю рок. Найчастіше слухаю «Кozak System» – поважаю їх за те, що вже четвертий рік щодня дають концерти на підтримку армії. До того ж Іван Леньо також родом із Лемківщини.

– Наприкінці 2023 року ви вперше стали мамою. Як змінилося ваше життя з народженням сина?

– Часу стало ще менше. Якщо справді відводити дитині увагу, доба скорочується на чотири-п’ять годин. Але не шкодуєш ні про втому, ні про відсутній сон. Народжувала під час повітряної тривоги. Повернулися додому – безперервні тривоги. Коли синочкові було два тижні, я годувала його і водночас розмовляла із заступником міністра оборони про постачання дронів.

– Чи використовували б такий підхід у вихованні, як у вашому дитинстві?

– Я вважаю, що дитині треба дати спробувати все, як моя мама робила. Японці довели, що дитина до п’яти років вбирає все, як губка. Все, що закладено до п’яти років, буде основою для розвитку. Тому треба максимально рано давати дитині можливості – щось йде, щось не йде, але все треба пробувати.

– Ви колись казали, що не дуже любите готувати. То хто робить це у вас вдома?

– Біля будинку є супермаркет – там можна все купити. Я їм просту їжу: салати, фрукти. Насправді мене тато розпестив. Мама не любила готувати, а тато вмів з нічого зробити смачну страву. Для цього потрібні час і спокій, а їх бракує. Єдина страва, яку готую, – панська кутя на Різдво: з горіхами, родзинками, чорносливом, журавлиною, маком та медом.

– А солодке любите?

– Насправді ні. Але обожнюю все з грейпфрутом.

– Що найчастіше п’єте?

– Зранку – чорна кава. Я ж зі Львова – без кави не живу. Хоч куди б їхала, завжди беру із собою львівську каву. А так – гаряча вода. Це корисно. Хоча тепер, коли є малюк, буває, що ввечері згадую: за весь день і не їла, і не пила. Найважливіше, щоб дитина була нагодована.

– Які заклади порадили б туристам у Львові?

– Кав’ярня «На Бамбетлі». Там варять найсмачнішу каву у Львові – в турці на пісочку. І ще там є бомбезний сирник. У неділю о 12-й біля Гарнізонного храму є «Львівська волонтерська кухня», де продають смачну домашню випічку, а вторговані кошти йдуть на потреби кухні для військових, тому також рекомендую туди завітати.

– Маєте улюблену кухню світу?

– Японська кухня – це моя шалена любов. Особливо традиційну, не мас-маркет. Суші, оніґірі, японські солодощі, як-от мочі. Люблю сенс, який вони вкладають у кухню, – наскільки це завжди поважно, спокійно, цілий ритуал – сісти разом за стіл.

– А з екзотики що незвичного доводилось куштувати?

– Смажений квашений огірок у Канаді на фестивалі вуличної їжі. Дуже незвично, але смачно. Коли я вперше приїхала до Канади 2012-го, мене здивувало, що там на кожному кроці – кухня світу. Місяць щодня їздили в різні ресторани: тайський, в’єтнамський, мексиканський. Але за цей час найбільше хотілося маминого борщу.

– Які страви української кухні вам до душі?

– Люблю українську кухню, хоча вона часто жирна. Особливо люблю страви з грибами. Нещодавно відкрила для себе бойківську кухню – вона неймовірно цікава і нестандартна. Постійно кажу, що треба відкрити ресторан лемківської кухні.

– А які запахи, смаки та звуки у вас асоціюються з літом?

– Смак – херсонські кавуни та мелітопольська черешня. Також кавун «Вогник» – маленький, зелений, із жовтою плямкою. Їх вирощували в Кропивницькій області, де я проводила дитинство в бабусі з дідусем. Дід купував тонну кавунів – до жовтня вони лежали. А запах – липи. Легкий, ненав’язливий.

– Наприкінці невеличке бліцопитування. Продовжте, будь ласка, речення. Улюблена пора року – це…

– Осінь. 

– У дитинстві я мріяла стати…

– Балериною. 

– Слова, які я кажу собі, коли мені важко…

– Холера. 

– Найбільше ціную в людях…

– Правду. 

– Найсмачніше, що я коли-небудь куштувала, – це…

– Мамин борщ. 

– Найважливіше, чого мене навчило материнство, – …

– Не розслаблятися.

– Якби я мала необмежені можливості, то…

– Я б закупила все у світі озброєння, щоб зупинити московську орду.

– Бажаю всім читачам…

– Вірити у свої сили, не боятися рухатися вперед, здійснювати свої мрії і здобувати перемоги.

Фото з архіву Софії Федини 

ЕКСКЛЮЗИВНІ РЕЦЕПТИ СОФІЇ ФЕДИНИ

Оніґірі з тунцем

Інгредієнти: склянка рису для суші, 1,25 скл. води, норі, кунжут (для посипання), 4 ст. л. рисового оцту, столова ложка цукру, чайна ложка солі, 160 г консервованого тунця, столова ложка майонезу, зелена цибуля до смаку.

Приготування. Рис промити декілька разів у холодній воді, доки вона стане прозорою. Злити воду, залити холодною водою (1,25 скл.). Довести до кипіння на сильному вогні. Зменшити вогонь до мінімального й поварити під кришкою 10–15 хвилин, поки вода майже повністю випарується. Зняти з вогню, накрити рушником, а зверху кришкою і залишити на 10 хвилин.    

                                                                                                                  
Для заправки змішати рисовий оцет із сіллю та цукром. Підігріти на малому вогні, помішуючи, доки сіль і цукор повністю розчиняться, не доводячи до кипіння. Залити готовий рис заправкою й обережно перемішати дерев’яною лопаткою від країв до центру. Залишити настоятися під рушником на 10 хвилин. 
Для начинки злити рідину з тунця. Додати майонез та дрібно нарізану зелену цибулю. Перемішати до утворення однорідної маси. 
На шматок харчової плівки викласти 100 грамів приготованого рису. Злегка притиснути ложкою. У центр покласти начинку. Зібрати краї плівки так, щоб рис закрив начинку й утворилася кулька. Сформувати руками трикутник. Зняти плівку, обгорнути оніґірі смужкою норі, а боки обваляти в кунжуті. Готові оніґірі подавати теплими або кімнатної температури.

Лемківський яєчник  

                                                                           
Інгредієнти: 12 свіжих домашніх яєць, літр молока, сіль, мелений чорний перець, тмин.  

                                                                            
Приготування. Вилити молоко в алюмінієву каструлю, поставити її на маленький вогонь. Вибити яйця (по одному) і колотом (спеціальний інструмент) збити їх. Постійно помішувати дерев’яною ложкою, щоб не пригоріло. Коли все загусне й утвориться сироватка, додати сіль, перець та тмин (хто як любить), перемішати декілька разів. Приготовану суміш відцідити на рушник з марлею, зав’язати і дати стекти сироватці. За дві години подати яєчник на стіл.

Грибна юшка    

                                                                  
Інгредієнти: цибулина, жменя сушених грибів, декілька картоплин, локшина, зелень, сіль та інші спеції, 2 лаврових листочки, 2,5 л води, пачка плавленого сиру, 2–3 ст. л. сметани, куряче стегно.  

                                 
Приготування. Гриби залити окропом і залишити в ньому на годину-півтори. Куряче стегно покласти в каструлю, залити підсоленою водою і відварити. Вийняти куряче м’ясо, а в каструлю додати гриби разом із водою, у якій вони настоювалися, покласти лаврові листочки. Довести до кипіння. Картоплю почистити, нарізати кубиками та додати до юшки разом із локшиною. Орієнтуватися на густоту страви: для рідкішої юшки додати менше локшини, для густішої – більше. Поварити до готовності картоплі. Очищену цілу цибулину потушкувати у сковорідці разом із плавленим сирком і сметаною. Додати дрібно нарізану зелень та перець. Отриману суміш перекласти в каструлю з юшкою. Також порізати куряче стегно і додати його в страву. Посолити й поперчити до смаку. Поварити ще 10 хвилин на слабкому вогні. Зняти юшку з плити, дати настоятися під кришкою 10–15 хвилин. Подавати гарячою.

Джерело: Газета "Дуже смачно!"

Історії з життя