СМЕРТЬ У КАЗЕННОМУ ДОМІ

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Дід Тимко був непосидливий, як мурашка. Незважаючи на поважний вік, завжди шпортався біля хати, і не було жодної справи, до якої б він не доклав рук. Його невеличка сухенька постать завжди з’являлася в найнесподіваніших місцях садиби, і щоб зустрітися з дідом Тимком, не треба було його шукати, слід було зупинитись та почекати – і чоловік знаходився сам. Його діти вже давно мали свої сім’ї і працювали в полі на своїх наділах або відробляли панщину. Основним дідовим зайняттям було рубання хмизу, який можна було заготовляти з дозволу панського управителя скільки завгодно, але тільки для тих, у кого не було перед паном заборгованості. У такий спосіб економ заохочував кріпаків вчасно відробляти повинність.

Від ранку до ночі дід маленькою сокиркою цюкав жердя, і вже навколо нього утворювалися гори дровець, які всі домочадці складали у дровітні. А коли старенький стомлювався, то сідав на теплому пеньку перепочити, а біля нього завжди його вірний приятель – кудлатий чорний песик Бучик. З того, як він гавкав, дід Тимко завжди знав, хто завернув до його оселі. Хата стояла на краю села, ще й віддалік від дороги, тому чужі заходили до нього вкрай рідко. Його добродушна баба Хима розкладала яблука та груші сушитися, бо жодне свято взимку не обійдеться без узвару. А її численні помічниці обертали дека до сонця.

Заготовивши дров за літо й осінь, узимку дід плів кошики та й усе, що тільки можна було сплести, а в неділі та свята після церкви відлежувався на печі, вигріваючи старечі кістки. А під піччю на ряднині мирно дрімав його вір­ний супутник песик Бучик. Коли собаці треба було надвір, то він підходив до дверей і просився, щоб його випустили. У холодну пору хата ставала гамірною від дитячої юрби. Взуття всім не вистачало, і тому надвір виходили тільки старші, що допомагали в господарстві. До школи ніхто не ходив, бо навчання було дороге. А в сусідів навпроти – теж добряча юрба, і так хочеться чкурнути по свіжому сніжку, але ж ноги босі. Та то нічого, аби зі старших ніхто не бачив. І яка там застуда, коли дитяча радість вища за все. І так цілими днями з хати в хату. А дід Тимко не міг дочекатися, поки весна вихлюпне той гармидер надвір, бо вже здавалось, що хата ворушиться і курява, підсвічена сонцем, стояла стовпами, не осідаючи. А тиша вдень наставала для молитви перед вживанням їжі, та поки старші в хаті.

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.