Від долі не втечеш

Галинка навчалась на відмінно у престижному інституті, отож кураторка й практику їй підшукала у свого родича, пояснюючи: «Візьми, тобто зарахуй до себе в офіс оту Катерину Пушкарьову. Розумна, аж страшно – невже такі народжуються в глухих селах? Однаково не ходитиме на практику, поїде свої корови пасти, а мені треба відзвітувати за всіх прилаштованих студентів. І нащо пхатись в інститут, якщо роботи й так не знайде без рекомендацій і зв’язків?». 

 Погожого літнього ранку Галинка переступила поріг відомої фірми й одразу вловила на собі глузливі погляди нафарбованих красунь і обімліла: «Не місце мені тут, заклюють. А діватись нікуди, практику проходити треба!».
Молодий шеф запросив дівчину на співбесіду. Говорили доволі довго, аж красуні почали таємниче прислухатись.
 На подив кураторці, Галинка в офісі стажувалася щодня. Мало хто й спілкувався з нею – така собі непоказна сіра мишка, лишень окулярів бракувало, – не рівня їм, пещеним, доглянутим, то й спільних тем не знайшлося. Бухгалтер сказала відразу: 
– Практика безкоштовна, на зарплату не надійся. 
А через місяць шеф покликав дівчину в кабінет і мовив:
– Зарплати ти не отримуєш, але преміальні заслужила. Ось тобі певна сума. Онови гардероб, згідно з нашим дрес-кодом.
Дівчина була ладна крізь землю від сорому провалитись, хотіла подякувати за практику і більше не приходити сюди. Останньої миті згадала слова мами: «Ти в мене розумна і гарна. Мусиш добре вчитися, бо розумом багато досягнеш. Лиш усе неприємне тобі не показуй зовні, май гнучкість дипломата і терплячість політика. Ти поїдеш навчатись до столиці, житимеш сама далеко від дому, ось і виховуй у собі ці якості». Тому дівчина подякувала, мило усміхнулась, узяла гроші й гордо вийшла з кабінету. Коли в понеділок прийшла на роботу в новому стилі, співробітники зауважили, наскільки дівчина приваблива. Наприкінці наступного місяця шеф знову дав премію з тією ж умовою – використати винятково на себе.
А невдовзі всі працівники фірми обговорювали перевтілення жаби у красуню. Так і збіг час практики. Загубилось у нетрях пам’яті перше враження, не хотіла навіть думками повертатись до того дня, адже тепер дівчина була така, як усі.
 Ще один рік в інституті промайнув, практика вже в іншій організації, де дівчина проявила себе як справжній спеціаліст, та й відкорегована зовнішність посприяла, бо ж Галинка поміж досконалим навчанням викроювала час і на себе. Уже й останній курс пролітає, треба думати про роботу. Та не дуже розженешся без відповідних зв’язків. А які зв’язки в дівчини зі села у столиці? Дарма що переможниця шкільних олімпіад і найкраща учениця на курсі – оце й усі здобутки. Аж якогось дня ректор особисто покликав Галину до себе в кабінет і... вручив запрошення на роботу в невідому фірму. Здивувалася неабияк, не вірила, що це не жарти.
– Підете завтра туди й самі переконаєтесь. Але спершу треба диплом захистити. Ваш роботодавець готовий чекати ще два місяці, поки не закінчите навчання. 
 Інтрига неабияка, Галинка боялася розчарувань, тому вирішила навідатись за вказаною адресою аж з дипломом у руках.
І ось цей день настав. Поправила вкотре зачіску, біла блузка випрасувана ще вчора, темна спідничка до колін, у руках папка, в очах блиск. Упевнена в собі.
– Лиш би не розчаруватись, ні мені, ні в мені. З Богом!
Ось і кабінет директора, без секретаря на вході. Охоронець провів і попросив зачекати:
– Шеф побачить вас у камеру спостереження!
За пів години двері навпроти відчинилися самі, й голос звідти покликав її на ім’я. Зайшла й оторопіла – за столом сидів колишній її шеф з практики трирічної давності.
– Добридень вам, Олександре Васильовичу.
– І тобі гарного дня, Галино Ігорівно. А тепер без формальностей, поки ми самі в кабінеті. Ти мене уважно слухай, а потім скажеш своє слово. Гаразд?
Кивнула головою, вчепилась у папку тремтячими руками.
– Галинко, ще три роки тому я помітив, що ти розумна й мислиш аналітично. Твоя наполегливість, твердість духу, вміння не піддаватися емоціям полонили мій розум. А згодом і серце. Пропоную тобі статус моєї дівчини, який, надіюся, переросте у статус нареченої. Бо тебе я покохав після місяця знайомства. Думав, мине. Дівчат я мав чи не щомісяця іншу. Але після зустрічі з тобою все змінилося – весь цей час я чекав лише тебе. Тепер слово за тобою. Ні, я не вимагаю від тебе відповіді на пропозицію зустрічатись, це для тебе, мабуть, несподіванка. Я хочу знати, чи ти згодна працювати зі мною в одній команді, а працювати доведеться мало не 24/7, бо нам треба за найкоротші терміни осилити колосальну роботу, якої вимагає закордонне керівництво.
 Галинка притиснула щільніше до себе сумочку, де був зошит з її віршами, присвяченими йому –  колишньому шефові з практики.