ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
6Історії з життя
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
В Інни за тиждень день народження. Не те щоб це була якась кругла, ювілейна, дата, лише тридцять два роки, однак жінка була рішуче налаштована її відзначити. Звісно, надто бучної гулянки не вийде, бо в країні все ж війна, але невеличку вечірку для найближчих друзів вона неодмінно організує. Серед запрошених на святкування обов’язково мають бути найкращі приятельки Оксана та Юля, а ще перукарка Оля, колеги Степан, Григорій і Володимир. Останній був неперевершеним балагуром, і без його красномовних тостів та веселих приповідок у їхній фірмі не обходилося жодне застілля. Почесним гостем на святі, безсумнівно, стане безпосередній начальник Інни й близький друг її сім’ї – Микола Олегович.
Заклопотана думками про те, в якому з ресторанів міста найкраще буде влаштувати вечірку й що обрати з меню, жінка ледь не потрапила в ДТП. Загалом Інна була уважною водійкою з чималим досвідом за кермом, проте коли тебе «підрізає» шумахер на мотоциклі, від твоїх шоферських вмінь залежить не так уже й багато. Вилаявшись крізь зуби на шаленого гонщика в яскраво-червоному шоломі й темно-синій куртці, вирішила заскочити на найближчу заправку. Запас бензину в автомобілі наближався до нуля, та і їй не завадило б заспокоїти розбурхані нерви чашкою міцної кави.
Автотранспорту на заправці, зважаючи на середину робочого дня, було небагато, тож Інна відразу помітила зухвалого мотоцикліста, котрий лічені хвилини тому мало не потрапив їй під колеса. Хижо посміхнувшись, жінка швидко вибралася з машини й рішуче попрямувала до нерозсудливого зуха. Зараз вона відведе собі душу й висловить цьому порушнику все, на що він заслужив.
– Гей, ти, безумцю! – голосно гукнула Інна до мотоцикліста, не подолавши й половини відстані, що їх розділяла. – Бачу, права ти купив, а на мізки грошей уже не вистачило.
Гонщик повернувся на її голос, і жінка вражено зрозуміла, що перед нею не один з тих малолітніх шаленців на колесах, які тепер переповнюють вулиці міста, а цілком зрілий чоловік, хоча й невисокого зросту. Коли ж він скинув шолома з голови й відкинув з чола пасмо русявого волосся, Інна несподівано впізнала того, кого ще кілька секунд тому так рвалася облаяти.
– Руслан?! – очманіло промовила вона, не вірячи своїм очам. – Перекотиполе? Невже це ти?
– Так я, – відповів чоловік і, всміхнувшись, додав, теж, мабуть, не відразу впізнавши її: – Інна Сидоренко.
Руслан був однокурсником Інни та її першим серйозним захопленням. Вони навіть деякий час зустрічалися, хоча тепер вона хоч убий не згадає його прізвища. Просто всі тоді звали хлопця Перекотиполем через непостійність характеру й перемінність у захопленнях. Вчора в нього було одне на умі, сьогодні зовсім інше, а що може стрельнути в голову Русланові завтра, напевне, не знав навіть сам Всевишній. Це була головна причина їхнього розставання, адже юнак тоді без будь-яких пояснень кинув навчання в університеті й безслідно зник у невідомому напрямку.
– Скільки літ, скільки зим минуло, відколи ми не бачилися, – продовжив Перекотиполе і, ще приязніше всміхнувшись, не забарився з компліментом: – А ти стала ще красивіша, ніж була тоді.
– Дякую за приємні слова, – чомусь зашарілася від такої відвертої банальщини жінка. – Так, давненько ми не бачилися. Ще з часів навчання в університеті.
– Як швидко злетіло стільки років, – по-філософськи відзначив чоловік і раптом запропонував: – Може, якось зустрінемося, посидимо за філіжанкою кави й порозмовляємо про всяку всячину, згадаємо минуле. Я буду в місті ще два тижні, тож вибирай зручний для тебе день та годину, якщо, звісно, згідна.
– Згідна, – чомусь відразу погодилася Інна і несподівано для себе додала: – За тиждень у мене день народження. Приходи на святкування. Я, щоправда, ще не знаю, де все відбуватиметься, та якщо ти даси мені свій номер, то я тобі зателефоную і завчасно попереджу, куди та в який час треба буде під’їхати.
Вони обмінялися номерами телефонів, і Перекотиполе, натягнувши шолома, заскочив на свого мотоцикла, і той, загуркотівши двигуном, прудко зірвався з місця.
* * *
Навіщо вона запросила колишнього однокурсника на свій день народження, Інна й гадки не мала. От просто якось бовкнула оце «приходи», а слово, як відомо, не горобець, випурхнуло й назад його вже не повернеш. Зрештою, що може бути поганого в тому, що на святкуванні буде ще один гість? Не об’їсть же він її в ресторані. Чи, може, все-таки цим своїм необдуманим вчинком вона накличе на свою голову якихось неприємностей у майбутньому?
Замучена цим бентежним занепокоєнням, жінка наступного ж дня під час обідньої перерви розповіла про все своїм найкращим подругам. Юля, яка відзначалася схильністю до романтизму і часто плакала, коли переглядала чергову мелодраму, відразу ж зажадала подробиць:
– А що, ти насправді була закохана в нього? І він просто так покинув тебе без будь-яких пояснень? І ти все ще маєш до нього якісь почуття?
Оксану, яка завше була більш поміркованою та прагматичною поміж них трьох, більше цікавило інше. Поправляючи зачіску, вона невинним голосом запитала:
– А як відреагує на появу колишнього кохання Микола Олегович?
Ось тільки тепер Інна збагнула причину свого хвилювання. А справді, що скаже Микола Олегович, коли побачить Перекотиполе? Він же давно був для неї не тільки начальником на роботі та другом сім’ї, а й чимось більшим і значимим. Чоловік звернув на жінку увагу з перших же днів її роботи на фірмі, де він обіймав одну з керівних посад. Спершу це було сузір’я вишуканих компліментів і легкий флірт, потім дійшло й до дорогих подарунків і прямих залицянь.
Інна недовго грала роль неприступної королеви. На той час у неї вже був досвід невдалого шлюбу й болісного розлучення, тож ілюзій про існування неземного кохання жінка не мала. Натомість вона дотримувалася того переконання, що від життя треба брати все, що воно дає, і якщо вже з’явилася така нагода, то буде гріх нею не скористатися. Молода співробітниця позитивно сприйняла знаки уваги від свого начальника, й незабаром між ними зав’язався бурхливий службовий роман. Микола Олегович виявився турботливим коханцем, який не скупився на коштовні приємності, тож Інна жодного разу не пожаліла про своє рішення.
– А що Микола Олегович? – награно наївним тоном промовила Інна. – Я вільна жінка й можу запросити на своє святкування кого мені заманеться.
Оксана на ці слова тільки осудливо похитала головою. Вона була добре обізнаною не лише про любовні походеньки своєї приятельки, а й про те, яким ревнивим був їхній керівник. Ні для кого у фірмі не було секретом те, що, спіймавши на зраді власну дружину, у пориві неконтрольованого гніву чоловік так віддухопелив її коханця, що сам мало не потрапив через це в буцегарню. Уникнути в’язниці допомогли зв’язки в правоохоронних органах та солідна компенсація потерпілому.
Своїм необдуманим вибриком Інна наражалася на серйозні неприємності, адже в минулому її ревнивий коханець уже декілька разів влаштовував скандали через те, що запідозрював жінку в невірності. З іншого боку, останнім часом Микола Олегович помітно охолонув до неї, тож, можливо, маленький емоційний струс поверне колишню гостру перчинку в їхні стосунки.
– Ну ти дивись, не сильно загравайся з вогнем, – попередила подругу Оксана.
– А який він тепер на вигляд? – не вгамовувалася Юля, яка теж була розлученою, однак усе ще вірила в стосунки, які благословляють на небесах. – Познайомиш нас, якщо він прийде на святкування?
– Звісно, що познайомлю, – засміялася Інна й додала: – Певна річ, якщо прийде. Це ж усе-таки Перекотиполе і від нього можна очікувати всякого.
Решту обідньої перерви три подруги провели за обговоренням того, як найкраще організувати святкування дня народження Інни.
* * *
Цього разу Руслан не підтримав реноме свого прізвиська. Чоловік виконав дану обіцянку і з’явився на урочистість вчасно. Приїхав не на мотоциклі, як цього побоювалася іменинниця, а на таксі. У чорному костюмі й білій сорочці він своєю зовнішністю привертав заінтриговано-захопливі погляди подруг і невдоволену гримасу на обличчі Миколи Олеговича.
– Вітаю з днем народження, красуне, – промовив Перекотиполе, вручаючи Інні великого букета білих троянд. І, чмокнувши її в щічку, тихо додав: – Маєш просто фантастичний вигляд.
– Дякую, – так само тихо відповіла жінка. – Ти теж сьогодні нівроку.
Саме святкування вдалося на славу. Ресторанчик у передмісті виявився напрочуд затишним і комфортним. Кухня там була смачною, обслуга – першокласною, музиканти вміли забавляти присутніх. Усі запрошені розважалися на повну й не скупилися на здравиці та тости в честь іменинниці. Лише Микола Олегович сидів із невдоволеним виразом на обличчі, і той вираз ставав усе похмурішим та сердитішим.
Настрій у начальника почав псуватися тої самої миті, як у ресторані з’явився Руслан. Чоловік спідлоба зиркав, як його молода коханка приймає розкішний букет від незнайомця, як вдоволено вислуховує його привітання й радісно всміхається. Він кидав роздратовані погляди на чужинця щоразу, як той заволодівав увагою компанії. А це в Перекотиполя виходило напрочуд вдало. Дотепні анекдоти, які змушували чоловіків хапатися за животи від реготу, вишукані компліменти, через які кожна з жінок хоча б раз зашарілася. А коли розпочалися танці, то більш галантного кавалера годі було знайти.
Все це призвело до того, що Микола Олегович залишив ресторан, не дочекавшись закінчення святкування. Зробив це так непомітно, що Інна зауважила його відсутність уже тільки тоді, коли інші гості й собі почали розходитися. У голові в жінки промайнула думка, що в найближчому майбутньому їй напевне не вдасться уникнути «розбірок» з ревнивим коханцем, але зараз вона була іменинницею і не хотіла перейматися такими дріб’язковими неприємностями. «Якось воно владнається», – легковажно вирішила, почавши збирати отримані подарунки.
– Допомогти? – раптом почула позаду себе. Жінка розвернулася й побачила за крок від себе Перекотиполе.
– Так, якщо не важко, – відповіла.
Чоловік узяв кілька найбільших пакетів, оцінювально зважив їх у руках, а потім задумливо зазначив:
– Цікаво, як ти все це доправиш додому?
– А що таке? – здивувалася Інна, не розуміючи стурбованості Руслана.
– Ну, до комендантської години залишилися лічені хвилини. Не впевнений, що вдасться викликати таксі.
– То що ж мені робити? – розгублено мовила жінка, бо тільки тепер усвідомила, що самотужки вона з цією проблемою не впорається.
– Я б міг допомогти тобі, якщо ти не проти, – мило всміхнувся Перекотиполе. – Щоправда, доведеться йти пішки, але ж ти, здається, неподалік живеш?..
Насправді вона мешкала доволі далеченько, адже, з допомогою Миколи Олеговича нещодавно придбала нову квартиру в іншому районі міста, та кращого виходу не було. Закинувши на плече свою дамську сумочку, Інна коротко кинула:
– Пішли.
Мабуть, хвилин з десять вони прямували мовчки. Першою не витримала Інна.
– Ти сьогодні неабияк вразив мене, – промовила жінка, зупинившись, щоб дати хоч трішки перепочити своїм втомленим ніжкам. Все-таки йти на високих підборах міською бруківкою виснажливо.
– Чим? – не приховував свого здивування чоловік.
– Не думала, що ти все-таки прийдеш на моє святкування, – чесно зізналася Інна.
– Розумію, – сумно зітхнув Руслан. – Ти й досі вважаєш мене безвідповідальним та легковажним. Таким собі перекотиполем, як мене багато хто позаочі називав в університеті.
– А хіба ж це було несправедливо? – різко випалила жінка, на яку чомусь нахлинули гіркі спогади минулого. – Ти й мене покинув без будь-яких попереджень та пояснень.
– Зізнаюсь, винуватий. Вибач. На своє виправдання можу тільки сказати, що зробив я це не із власної волі, а під впливом серйозних обставин.
– Настільки серйозних, що чкурнув, не сказавши й слова? – ущипливо запитала Інна.
– Так, – твердо відповів Перекотиполе. – Тепер про це вже можна розповісти, але кому воно потрібно через стільки часу?..
– Мені потрібно, – промовила жінка й рішучим тоном додала: – Якщо я ще хоч щось значу для тебе.
– Значиш, але не зараз і не тут, – промовив чоловік.
– Тоді коли й де?
– Я ще не зробив тобі головного подарунка. Гайнімо завтра на Шацькі озера?!. Там про все поговоримо.
– Який відпочинок, які Шацькі озера? – вибухнула Інна. – Ти хіба забув, що я на роботі?
– Знаю, але ж я пропоную тобі поїхати не на бозна-стільки часу, а лише на ці вихідні. Завтра п’ятниця, можеш відпроситися або взяти відгул. А в неділю ввечері ми повернемося додому. Якщо згідна, то організація і фінансове забезпечення подорожі на мені. То як?
– Гаразд, я спробую домовитися про відгул, – відповіла жінка після нетривалих роздумів та вагань.
* * *
І знову Інна не могла збагнути мотиву свого вчинку. Ну який відпочинок, які Шацькі озера, який відгул? У них же на носі квартальний звіт, тож ніхто її не відпустить навіть на кілька годин. Та й навіщо кудись їхати з чоловіком, якого не бачила вже стільки часу і який, мабуть, незабаром знову зникне з її життя на довгі роки, якщо й не десятиліття. Запитання, на які в жінки не було відповідей і які чомусь хвилювали все менше й менше. Напевне, це вірус авантюризму й легковажності, що були здавна притаманні Перекотиполе, якимось способом передалися і їй.
Вранці Інна насамперед зателефонувала батькам, у яких зараз на канікулах була її донька-підліток. Коротка розмова переконала жінку, що там усе нормально. Дівчинка просто в захопленні, адже саме сьогодні бабуся обіцяла навчити її ліпити вареники з чорницями. Вже після цього дзвінка Інна нерішуче набрала номер Миколи Олеговича. Той усе ще був у поганому настрої, та, вислухавши прохання своєї підлеглої, тільки сердито буркнув: «Можеш сьогодні не виходити на роботу». Відповідь начальника трохи спантеличила Інну, бо вона побоювалася чогось зовсім іншого. Та якщо у фірму сьогодні можна не з’являтися, то це значить, така у неї доля – поїхати на відпочинок.
Жінка ледь встигла зібрати речі й навести такий-сякий марафет, як зателефонував Руслан і повідомив, що вже чекає на неї біля під’їзду її будинку. Чоловік приїхав зеленим пікапом, хоча Інна чомусь сподівалася побачити мотоцикл. «Що ж, Перекотиполе, здається, трохи подорослішав», – подумала, зручно вмощуючись в салоні.
Поїздка до місця відпочинку зайняла понад чотири години, і за цей час вони говорили про все, ні разу не торкнувшись тої теми, яка найбільше цікавила жінку. Руслан чомусь оминав запитання, на які вчора ввечері обіцяв дати відповідь. Інна справедливо вирішила, що часу ще більш ніж достатньо на це. Та й на такій нестерпній спеці, від якої так-сяк рятував кондиціонер в автомобілі, розмовляти про щось серйозне не хотілося.
Другу половину дня вони витратили на те, щоб облаштуватися у двомісному будиночку, який чоловік орендував. Потім кількагодинне купання у Світязі, теплі води якого нагадували парене молоко, та засмагання на пляжі. І тільки після легкої вечері в ресторанчику, усамітнившись у своєму будиночку, вони підійшли до розмови про те, що привело їх сюди.
Перекотиполе дістав з холодильника дві бляшанки пива, відкрив одну з них і, дивлячись, як піниться бурштиновий напій, нарешті промовив:
– То ти все-таки хочеш знати, що ж тоді зі мною сталося?
– Так, – коротко відповіла Інна.
– Ти, мабуть, не знаєш, що в мене є старший брат Василь. Він не такий шибайголова, як я, але теж вміє знайти проблеми на свій зад. У той час, коли я був твоїм однокурсником, він вирішив організувати власний бізнес. Нічого особливого, тільки, щоб почати свою справу, був потрібен стартовий капітал, якого брат, звісно, не мав. Щоб отримати потрібну суму, Василь зробив необдуманий крок – він позичив її в лихваря, який був пов’язаний з криміналом. На жаль, мого брата спіткала невдача і він невдовзі прогорів зі своїм бізнесом. Замість прибутків та добробуту приніс у нашу родину борги й клопоти. Позичені гроші потрібно було відавати, але де було взяти таку величезну суму? Лихвар почав напосідати все більше й більше, погрожуючи фізичною розправою не тільки самому боржникові, а й його дружині та дітям. Врешті-решт, Василеві якось вдалося домовитися про певне відтермінування з платежем. Виграний час брат вирішив витратити на те, щоб поїхати за кордон і там заробити хоч частину суми. Самотужки це йому, звісно, не вдалося б здійснити, тому він покликав мене на допомогу. План був так собі, але нічого кращого Василеві тоді придумати не вдалося, а я не міг відмовити йому. Тож довелося покинути навчання і їхати на чужину гарувати понад п’ять років.
– Невже не можна було розповісти про все це тоді? – не стрималася Інна, перериваючи розповідь чоловіка.
– Авжеж, можна було, – сумно зітхнув Руслан, відкладаючи спорожнілу бляшанку з-під пива. – Але наш від’їзд став таким поспішним, що спершу я просто не встиг цього зробити. Телефонна розмова ввечері, а на ранок наступного дня ми вже проходили прикордонний контроль. Потім було кілька місяців виснажливої праці на будівництві, під час якої чи не єдиним моїм прагненням було долізти до ліжка й добре відіспатися. Коли ми вперше повернулися на Батьківщину, я через наших спільних знайомих дізнався, що у тебе вже є новий кавалер. Від бажання побачитися довелося відразу відмовитися, бо який був сенс у цій зустрічі?.. Попереду в мене була суцільна невизначеність, адже проблема брата все ще залишалася нерозв’язаною. А ти вже почала влаштовувати своє особисте життя, і моя непрохана поява могла тільки зашкодити цьому. Тому я вирішив не ускладнювати нам обом життя і залишити все як є.
– Паскуда ти, – не стрималася жінка.
– Згідний. Мабуть, тепер я вчинив би зовсім по-іншому, але тоді… Тоді я був легковажним і безвідповідальним Перекотиполе.
* * *
Наступні два дні промайнули для жінки зі швидкістю блискавки й нагадували якусь феєричну казку. Після відвертої вечірньої розмови вони пішли спати. І знову Руслан неабияк здивував Інну. Вона побоювалася, що він прагнутиме згадати минуле й натякатиме на інтимну близькість. Нічого такого не трапилося. Вони провели ніч кожен у своєму ліжку, і жінка була надзвичайно вдячна чоловікові за це. Все-таки несподівана зустріч через роки змогла воскресити тільки спогади, а не почуття до нього.
Вся субота була насичена відпочинковими розвагами. Частування в ресторанчику чергувалися зі засмаганням на пляжі та купанням в озері від ранку до самого вечора. Весь цей час Руслан був неймовірно галантним і щедрим, готовим задовольнити будь-яку забаганку Інни. Спершу жінка припустила, що такою своєю поведінкою він, мабуть, хоче спокутувати гріхи майбутнього, але вже наприкінці дня у неї промайнула зовсім інша думка: «А що, як Перекотиполе прагне повернути ті романтичні стосунки, які колись так легковажно зруйнував?»
Ці припущення Інни почали справджуватися вже ввечері, коли дорогою до їхнього будиночка чоловік раптом ніжно обійняв і пристрасно поцілував її в губи. Все трапилося так несподівано, що кілька секунд вона очманіло просто не могла промовити й слова. І лише трішки отямившись, легенько відштовхнула його й запитала іронічним тоном:
– І що на таку вільність скаже твоя дружина?
– А у мене немає і ніколи не було дружини, – пролунала відповідь, про яку жінка вже й так інтуїтивно здогадувалася. – Я вільний, мов той птах, котрий і досі в пошуку своєї половинки.
– Невже за всі ці роки не знайшлося тої голубки, котра б звила сімейне гніздечко з таким голубом, як ти? – допитувалася Інна.
– Не повіриш, але не знайшлася. Звісно, у своєму житті я зустрічав чимало гарних жінок, але… Мабуть, не судилося мені бути з ними, бо моя голубка чекала мене в майбутньому. Або залишилася десь у далекому минулому.
Від останніх слів Перекотиполя в Інни зрадницьки тьохнуло серце. Натяк був настільки прозорим, що не залишалося і найменших сумнівів. Руслан зараз має на увазі саме її.
– Невже б ти погодився прийняти її з маленьким пташенятком від іншого птаха? – запитала вона, глянувши йому просто у вічі.
– А чому б і ні? – запитанням на запитання відповів чоловік, і на його обличчі з’явилася замріяна усмішка. – Яке ж сімейне гніздечко без маленьких пташенят? Особливо якщо вони будуть такі гарненькі, як їхня мама-голубка.
– Ти божевільний, – тільки спромоглася вимовити Інна перед тим, як його губи знову злилися з її вустами в нескінченно палкому поцілунку.
Після цього в них була ніч палкого кохання і гарячої пристрасті. Вже з перших миттєвостей інтимної близькості жінка відчула, як її свідомість почала нестримно занурюватися в бездонні глибини океану блаженства. Кожен його дотик, кожен поцілунок, кожен рух викреслював у тілі Інни сузір’я іскорок задоволення та радості. І незабаром ці мерехтливі вогники злилися в одне полум’яне вогнище насолоди, в якому потьмяніли останні залишки здорового глузду і згоріло будь-яке відчуття реальності й часу. Залишилися тільки він та вона, а ще той вир емоцій, що зараз шаленів у їхніх серцях…
Вранці жінка прокинулася в приємній млості. Спогади про минулу ніч усе ще паморочили її розум, однак серед цього розмаїття п’янких вражень почали пробиватися тверезі думки: «А що ж далі? Як тепер поводитись і чого ще чекати від нього? Наскільки вчора ввечері чоловік був серйозний? Чи просто говорив свої зізнання тільки задля того, щоб затягнути мене в ліжко?».
І наче здогадавшись про її сумніви, Перекотиполе, солодко позіхнувши, раптом запитав:
– Ти будеш зі мною?
– В сенсі з тобою? – вдала, що не зрозуміла запитання, Інна й навіть пожартувала: – Я і так зараз лежу у твоїх обіймах.
– Я маю на увазі, чи згідна ти стати моєю голубкою на все подальше життя, – на диво серйозним тоном промовив Руслан і, не дочекавшись її відповіді, додав: – Тільки є маленька заковика, про яку я хочу, щоб ти знала відразу.
– Яка ще заковика? – стрепенулася жінка, відчуваючи, як у неї болісно тьохнуло серце в передчутті чогось неприємного.
– Річ у тому, що я військовослужбовець. Приїхав сюди у відпустку. Завтра маю повертатися у свою частину.
Інна подумки приречено застогнала, почувши це. Ну от чому в неї все так паскудно виходить у житті? Чому, коли до щастя залишається пів кроку, лиха доля традиційно підкладає якусь свиню? Чим вона так провинилася перед небесами, що вони її так немилосердно карають весь час? Так було, коли вона вперше закохалася в цього легковажного пройдисвіта, а він несподівано покинув її без будь-яких пояснень. Так вийшло, коли й сама вчинила дурницю та вийшла заміж за чоловіка, який виявився нікчемним п’яничкою. Навіть коханець-начальник, який спершу не зводив захоплених очей з неї, зараз усе частіше й частіше заглядається на інших. І ось тепер, коли жінка вже готова була повірити в те, що удача нарешті всміхнулася їй, все летіло шкереберть. Він поїде на війну, а вона знову залишиться сама.
Вочевидь, Інні не вдалося повністю приховати від Руслана той буревій гірких думок, що шаленів у її голові, та й мовчання жінки було доволі красномовним, щоб проникливий чоловік здогадався про все й надалі не діймав її своєю пропозицією. Більше цієї теми вони за весь день не торкалися. І хоча неділя подарувала їм чудесну сонячну погоду, розважатися і веселитися, як ото було напередодні, настрою вже не було. Так-сяк пронудьгувавши до обіду, почали збиратися в дорогу.
Ввечері, привізши Інну додому, Перекотиполе по-дружньому чмокнув її на прощання в щічку й, дивлячись кудись удалечінь, тихо промовив:
– Мій номер телефону ти маєш. Коли буде бажання – дзвони. Як матиму змогу, неодмінно відповім або й сам зателефоную.
* * *
Три місяці промайнули швидко й непомітно. За той час у житті жінки багато чого змінилося. Насамперед вона остаточно розійшлася зі своїм начальником-коханцем. І річ була не тільки в постійних ревнощах, якими той набридав Інні. До вибухів неконтрольованих емоцій і зливи безпідставних звинувачень Миколи Олеговича вона вже якось звикла. Річ була зовсім в іншому. Просто після тої незабутньої ночі з Перекотиполем навіть думка про обійми та поцілунки старого ловеласа тепер породжувала в неї відчуття огиди.
Звісно, розрив не обійшовся без гучного скандалу, під час якого начальник навіть погрожував звільнити жінку з роботи. Однак за тиждень буря роздратування в Миколи Олеговича вщухнула, і він вирішив залишити такого цінного працівника, яким була Інна. А вже за місяць її місце в ліжку велелюбного шефа зайняла молода бухгалтерка Віруня.
Всю осінь Інна та Руслан спілкувалися за допомогою мобільного зв’язку. Першим зателефонував чоловік, щоб повідомити їй, що у свій підрозділ він доїхав успішно. Потім надзвонювати стала й жінка, щоразу завмираючи від хвилювання, коли Перекотиполе опинявся поза зоною досяжністю мережі. Вони знову балакали про всяку-всячину, і кожна така розмова зігрівала її серце й приносила в душу дивний спокій та умиротворення.
Наприкінці листопада Інна вирушила на схід. Руслан опинився в шпиталі після поранення, і жінка їхала провідати його. А ще вона збиралася потішити чоловіка чудовою звісткою, що його голубка очікує народження нового пташеняти і незабаром він стане батьком.
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
