Напишіть свій мейл, щоб створити акаунт

Використайте вісім малих або великих літер і додайте будь-який один символ

Передплатити

Олена Світлицька: «Моє золоте правило - здорова та проста їжа»

Люди

30 грудня
1603

Я стала більш свідомою українкою.

Олена Світлицька: «Моє золоте правило - здорова та проста їжа»

Олена Світлицька - українська акторка, блогерка та мама двох прекрасних донечок. Жінка розповіла про таємницю щасливих стосунків з чоловіком, про свій раціон та про те, як їй вдається підтримувати тіло в тонусі. До того ж акторка розповіла нам про свою кар’єру і про те, чому ж їй досі соромно за своє шоу на ютубі. Також Олена поділилась досвідом пологів удома й дала поради для жінок, яких цікавить ця тема.

 

– Наскільки мені відомо університет для вступу ви обрали випадково. Нам було б цікаво почути історії те, як це сталося.

 

– Це справді магічна історія для мене. Я хотіла стати артисткою ще з самого дитинства. Якою саме - це було загадкою і для мене. Простіше кажучи, я хотіла бути на сцені. Дитяча мрія, яка в дорослому житті стала реальністю. В одинадцятому класі, коли вже потрібно було обирати виш, до мене в гості прийшла моя подружка - Людочка. Ми жили на сусідніх вулицях. Саме тоді мама купила мені книгу “ВНЗ України”. І ми вирішили, що вже час обрати, куди ж вступати. Я попросила Люду навмання розгорнути книжку на будь-якій сторінці. Подруга так і зробила. Коли я поглянула на сторінку, то побачила: Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана
Карпенка-Карого. Я про нього ніколи нічого не чула. Згодом я подивилася, які ж там є спеціальності. Як виявилось там була освітньо-професійна програма «Акторське мистецтво театру і кіно», моїй радості не було меж. Однак я порозмовляла з мамою, вона не дуже хотіла, аби я вступала на цю спеціальність, бо, на її думку, акторство - не надто перспективна професія. Я не здалася і пошукала інший факультет. Зрештою знайшла освітньо-професійну програму «Майстерність диктора та ведучого програм телебачення». Такий факультет мені дуже підходив, оскільки я хотіла працювати в кадрі. До того ж я на цей час цікавилась журналістикою. В шкільні роки вела стінгазету, а в одинадцятому класі працювала в місцевій газеті та писала статті про молодь, публікувала фото подій і навіть трохи займалася рекламою. Мамі теж ця спеціальність сподобалась, на її думку, це було серйозніше. Тож я почала готуватись до вступу туди, ходила до репетиторки зі сценічної мови. Взимку вперше отримала допуск до іспитів. Після цього пройшла творчий конкурс і вступила.

 

– Я помітила, що у вашому житті багато магічних історій. Наприклад, історія з чоловіком. Вашу бабусю з дідусем звуть так само, як вас.

 

– Саме так. Ба більше, коли ми познайомились з Миколою, виявилось, що в нас однакові хрестики. Проте на них були різні візерунки.  І якщо їх поставити поряд, то здавалося, що вони дивились один на одного і так виходило одне ціле. Ось такий іще один цікавий збіг у моєму житті.

 

– Ви навчалися на телеведучу. Чому все ж обрали кар’єру акторки?

 

– Варто зазначити, що я не лише акторка, зараз я ще й веду власний блог. Уважаю, що в наш час блогери відіграють доволі важливу роль в інформуванні суспільства, але робити це потрібно якісно. Думаю, що ця професія наближена до журналістики. Якщо повернутись до того, чому ж я стала акторкою, то в університеті 70-80% від усіх занять займала саме акторська майстерність. Її було справді багато. Наш викладач - дуже йому за це вдячна - відводив значну увагу акторській майстерності з тими, хто цього справді хотів. Він давав нам ролі, пізнавальний матеріал. На третьому курсі мені запропонували знятися в “Сімейних мелодрамах” - мабуть, усі актори через це пройшли. Після цього мене вже почали запрошувати зніматися. Спочатку це були студентські роботи, а пізніше я вже отримувала і значніші ролі.

 

– А тепер поговорімо про вашу кар’єру. Пам’ятаєте свою першу головну роль?

 
– Відверто кажучи, з головними ролями в мене не дуже складається в житті. У мене не було масштабних головних ролей, не враховуючи студентських робіт. Зазвичай я грала коханок, колишніх дружин і щось подібне. Якщо це був детектив, то я була в ролі судмедексперта. Перша ж яскрава роль, яку я отримала, де було чимало знімальних днів і тексту, - це був серіал «Дворняжка Ляля». Загалом там було знято 95 серій.

 

– Як ваш чоловік ставиться до сцен з поцілунками або в ліжку з іншими чоловіками?

 

– Він зовсім не ревнує і нормально до цього ставиться. Ми розуміємо, що це робота, така ж, як і у всіх. Тільки в нас є інструмент, за допомогою якого ми розповідаємо історію глядачеві. Наше тіло й емоції не вмикаються та не переплітаються з життям. Просто відпрацювали зміну, і все. Тим паче, якщо в сімейному житті є міцні почуття і кохання, то ніщо не зможе їх загасити.

 

– Скільки тривав ваш найдовший робочий день?

 

– Узагалі їх було дуже багато, і навіть важко зараз згадати саме найдовший. Зазвичай зміна у актора триває 12 годин, але бувають затримки, і зміна може затягнутись.

 

– Ви брали своїх донечок із собою на зйомки? Як вдається працювати, адже вони ще маленькі?

 

– Інколи брала. Пам’ятаю, на зйомки фільму “Шляхетні волоцюги“, який ми знімали у Львові, я взяла Вірочку і маму із собою. Мама гуляла з донькою Львовом, а між сценами вони підходили і я годувала малу. Намагаємось це все поєднувати.

 

– Яка реакція у Віри, коли вона бачить маму в телевізорі?

 

– Донька завжди дуже радіє. Підходить до телевізора і кричить: ”Мама, мама. Дивіться, мама!”. Думаю, що Вірочці приємно бачити мене на екрані. Донька здебільшого дивиться лише мультики в телевізорі, тому її приємно вражає, коли там показують маму.

 

– Чи є жанр або ж роль, яку ви мрієте зіграти?

 

– Взагалі я хочу зіграти чимало різних ролей. Раніше я мріяла про роль супержінки. Хоча сама не надто люблю дивитися такі фільми. Мої рідні їх дуже люблять, зокрема Віра та Микола. Проте я розумію, скільки роботи за цим стоїть. Насамперед фізична підготовка, гарна фігура, образ. До того ж витримка, терпіння, сила, навіть жіночність у певних моментах. Якщо ми говоримо про українське кіновиробництво, яке, я сподіваюся, найближчим часом відродиться, то мрію зіграти Лесю Українку. Вона довгий час мешкала в Гадячі, звідки я родом. Письменниця там лікувалась від туберкульозу кісток. До речі, я навіть одного разу була на пробах на роль Лесі Українки. В очах продюсерки я бачила, що вона була вражена, але сказала мені: ” В тебе надто відкрита, яскрава та щаслива усмішка, в Лесі Українки такої бути не може”. Все-таки я так не вважаю, бо письменниця, незважаючи на всі перепони та проблеми, які її спіткали в житті, однаково була усміхненою, без надії таки сподівалась і далі жила.

 

– Два роки тому ви вели шоу “Бутилочка” на ютубі, однак воно було російською мовою. Плануєте запустити щось схоже українською?

 

– Варто розпочати з того, що ми, коли визначали концепцію цього шоу, довго обдумували питання мови. Як основний творець, я наполягала на тому, щоб воно було українською. Розмовляла з Миколою, який був продюсером та співзасновником цього проєкту, з дівчатами. Проте ми все ж, на жаль, схилилися до російськомовної версії, бо розуміли, що це більш перспективно. Відверто кажучи, ми навіть потім про це дуже шкодували. Я роздумувала над тим, щоб зробити щось подібне українською. Але на все це потрібно надзвичайно багато часу, і я, як мама, наразі не маю його. Тепер я все ж більше часу відводжу інстаграму. З його допомогою я можу доносити ті ж думки, що й у шоу. Можливо, коли Маруся підросте і в мене буде більше вільного часу, то ми повернемося до ютубу.

 

– В одному з випусків шоу ви сказали, що не можете назвати ролі, якими пишаєтесь. Чи змінилось щось на цей момент?

 

– Насправді немає такої. Я не можу сказати, що я чимось пишаюсь. Мої друзі постійно заперечують це і кажуть, що я обезцінила свою роботу, але я кажу, як відчуваю. Хоча є одна робота, яка мені дуже подобається, - це епізодична роль у фільмі “Шляхетні волоцюги”, ми з дівчатами грали там кобіт. Це була справжня творчість, українське кіно: комфортна робота з режисером, чудовий колектив, суперзйомки. Можу ще виокремити роботу "Будинок „Слово“", де я зіграла Валентину Чистякову, дружину Леся Курбаса. Проте це лише зерно в українських фільмах, яке має прорости. Я сподіваюся, що мої головні ролі ще попереду, і дуже чекаю на розквіт українського кінематографу.

 

– Ви в чудовій фізичній формі. Як підтримуєте її?

 

– Я постійно займаюся різноманітними фізичними вправами. Навіть звичайна ранкова зарядка додає доброго настрою і фігуру підтримує в чудовому стані. Найважливіша таємниця полягає в тому, що я годую дітей власним молоком. До того ж я ще до одруження звикла правильно харчуватися. Тепер це мені дуже допомагає.

 

– Також було б цікаво дізнатися про ваш раціон. Що найчастіше готуєте?

 

– Здебільшого я готую просту й корисну їжу. Наприклад, вчора я приготувала відбивні, картоплю і салат зі свіжих овочів (помідор, перець, петрушка) та фети. Моє золоте правило - здорова і проста їжа, яку їстимемо ми та яка сподобається діткам.

 

– Зазвичай приготування їжі - це обов’язок вашого чоловіка чи ваш?

 

– Це мій обов'язок. Чоловік нечасто готує. Він може приготувати щось просте, наприклад, посмажити чи зварити яйце. Іноді буває, що я можу прокинутись від запаху запашної кави в ліжку. Однак здебільшого я вдома готую сама.

 

– Чи є у вашій сім’ї якісь обмеження щодо харчування дітей?

 

– Загалом у мене немає такого, що я окремо готую для дітей та дорослих. Те, що я їм, їдять і мої діти. Наприклад, якщо я сьогодні їм тост з авокадо, то донечки їстимуть те ж саме. Тільки Марійка не їстиме сам тост, бо вона ще надто маленька, тому даю їй лише гуакамоле (соус мексиканської кухні, на основі авокадо, соку лайму та солі). З Вірою в мене було доволі багато обмежень. Доки доньці не виповнилося двох років, я не дозволяла їй їсти солодощі та цукор. Тепер Віра вже підросла, то все це інколи їсть. І Маруся це бачить, тому обмежити її в солодощах ніяк не вдасться. Варто просто прийняти цей факт.

 

– Ви згадували, що ваш чоловік для вас найкращий друг, ви часто разом знімаєтесь у відео і він завжди вас підтримує. У чому таємниця таких стосунків?

 

– Таке просте й водночас цікаве питання. Насамперед це любов одне до одного. Цінність часу, проведеного із сім’єю. Мені важливіше будувати взаємини зі своїм чоловіком, аніж витрачати свою енергію на сварки. Звісно, вони в нас бувають, але більш побутові та дрібні, які не надто варті уваги. Важливо після цього все обговорити, поцілувати одне одного і жити далі, насолоджуючись.

 

– Одну зі своїх доньок ви народжували в пологовому будинку, а іншу - вдома. Якому варіанту ви б надали перевагу під час наступних пологів і чому?

 

– Вірочку я також хотіла народжувати вдома, але відчувала, що мої та Миколині батьки за мене дуже хвилюються. На превеликий жаль, я справді залежна від їхньої думки. Стараюсь над цим зараз працювати. Я зрозуміла, що вони будуть непокоїтись через це. Тим паче, що це їхня перша онука. Я народила Вірочку в пологовому, де знайшла лікарів, які зробили все, аби я почувала себе як удома. Після цього досвіду в пологовому я, безумовно, вирішила народжувати вдома, бо вже мала розуміння, як цей процес відбувається. Вдома для мене було значно комфортніше. І я пропагую таку ідею, що кожна жінка має вирішувати сама, де їй народжувати, потрібно прислухатись до себе. Для наступних пологів я б, звичайно, обрала власне помешкання.

 

– Що б ви порадили жінкам, які хочуть народжувати вдома? З чого почати вивчати цю тему?

 

– Існує величезна кількість літератури. Наприклад, книга Грантлі Дік-Ріда “Пологи без страху”. Також є прекрасний український фахівець з природного народження Олександр Кобаса. В ютубі є його курси. Я, до речі, їх усі подивилася, і мені це дуже допомогло. Ба більше, доули (навчені особи, які не є медичним працівником; вони підтримують іншу людину завдяки значному власному досвід, пов’язаному зі здоров’ям, наприклад, під час пологів) організовуть чимало різних зустрічей, де дівчата в затишній атмосфері обговорюють пологи та діляться досвідом. Доули розповідають про всі етапи пологів, пояснюють, як краще дихати, а також багато іншого. Коли жінка починає цим цікавитися, то є напрочуд багато корисної інформації.

 

– Ви маєте надзвичайно гарний вигляд. Як вам вистачає часу на догляд за собою? Як ви поєднуєте це з материнством, роботою, волонтерством та домашніми справами?

 

– Тепер я розумію, що, аби це все встигати, потрібно мати помічницю. Зокрема, щоб дати інтерв’ю, я вже вдруге її запросила. Інакше можна потонути в побуті й зовсім забути про себе.

 

– У прямому етері на телеканалі D1 ви спілкувалися із журналістами й обговорювали питання про широкомасштабне вторгнення, інформаційну війну, мовне питання і так далі. Під час цього спілкування ви згадали, що ваш акаунт ледь не заблокували через відео про війну і що не день дедалі важче публікувати щось на цю тему. Як із цією ситуацією тепер? Блокують і надалі людей, які висвітлюють ситуацію в Україні, чи все ж роблять це менш активно?

 

– Тепер ситуація змінилася. Причиною є те, що всі припинили часто постити публікації зі сценами жорстокості, бо розуміють, що за це блокують. Ми стали більш обережними з тим, що публікуємо та як. Наприклад, коли я поширювала в сторіз посилання на інтерв’ю з Михайлом Діановим, азовцем, який був у російському полоні, мала писати «АZОB» через англійську «Z» та «B». Доводиться подібні слова шифрувати, бо за них можуть заблокувати. Але однаково в мене деякі функції ще заблоковані. В тіктоці також в мене є попередження про те, що мій акаунт можуть заблокувати.

 

– Ви сказали, що тепер важливо продовжувати радіти життю, бути в ресурсі та вести інформаційну війну. Що вам допомагає не падати духом?

 

– Я відписалась від усіх пабліків, які подають контент російською. До того ж відписалась від тих, які докладно публікують жорстокі кадри й новини без цензури. Крім того, я
намагаюсь не витрачати надто багато часу на всі новини, бо на мене це погано впливає. Я потім сильно депресую, і мій моральний дух таки падає. Також важливо намагатися хоч трішки присвятити часу собі. Для мене справді чудова медитація - це макіяж та укладка зранку. Мені це додає заряду на весь день.

 

– Хто з українських акторів/акторок вас найбільше розчарував своїм мовчанням про повномасштабне вторгнення або підтримкою росії? 


– Оскільки вони мовчали, то я їх навіть не помітила. На мою думку, наші актори просто неймовірні. Ми всі об’єднались, разом волонтеримо, намагаємось допомогти. Часто збираємо кошти на карети "Швидкої допомоги". Не бачу ворогів серед своїх, а якщо вони і є, то не варті нашої уваги.

 

– Чого вас навчила ця війна ?

 

– Цінувати своє коріння, минуле. Хоч раніше я теж це робила, але зараз я ще більше усвідомлюю цінність цього. Я стала більш свідомою українкою. Російська мова не звучить у моєму побуті й навколо мене. Коли я заходжу в приміщення, всі переходять на українську. Наприклад, нещодавно зайшла на прямий етер в інстагарамі до знайомого, який постійно розмовляє російською, і він, помітивши, що доєдналась Олена Світлицька, одразу ж перейшов на українську. Це, мабуть, приклад того, як я впливаю на оточення, чим неабияк пишаюся. Втім, я все ж менше різко порушую мовне питання, адже зрозуміла, що всі, хто хотів та усвідомив важливість цього, вже перейшли на українську. На жаль, ще є люди, які не до кінця усвідомили важливість мовного питання, їм ще потрібен час. Я впевнена: згодом усі зрозуміють, що в нас немає нічого спільного з росіянами, і мова окупанта не буде потрібна.

 

– Наприкінці невеличке бліцопитування. Продовжте, будь ласка, речення.
– Моя основна мета в житті - ...
– Не червоніти перед воротами в рай.
– Сім’я для мене - це ...
– Основа і все моє життя.
– Книга, яку я б перечитувала знову і знову, - ...
– Біблія.
– Тварина, з якою я себе асоціюю, - ...
– Кішка.
– Я найбільше боюсь...
– Втратити близьких.
– Улюблений український серіал - ...
– "Спіймати Кайдаша".
– Дитяча мрія, яку я вже здійснила, - ...
– Стала артисткою.
– Улюблене місце в Ірпені - ...
– Парк письменників.
– Минулого тижня мене найбільше розчулила...
– Розповідь азовця про повернення додому.
– Улюблене свято - ...
– Великдень.
– Бажаю всім читачам...
– Перемоги.
 



Автор: Софія ХОМИШИН

Газета "Дуже смачно!"

Читайте усі приховані історії за 1 грн.
Читати Storriss
Ви вже є предплатником?

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter