Олександр Теренчук: «Мені дуже подобається українська та грузинська кухня»

Олександр Теренчук – актор ситкому «Одного разу під Полтавою», скетчкому «Країна У», «Казки У» й учасник третього сезону «Ліги сміху» в складі команди «Вінницькі». Також Олександр близько 10 років провадить корпоративну діяльність, а тепер ще й волонтерить. Окрім усього згаданого, він також є кавоманом і в інтерв’ю розповів, як часто п’є цей напій. Під час розмови актор та ведучий розказав про свою діяльність і згадав кумедні випадки під час роботи. Також Олександр поділився улюбленими та найбільш незвичними стравами, які коли-небудь куштував. Ба більше, чоловік розповів про волонтерську діяльність та концерти для допомоги ЗСУ.

– Як би ви описали себе лише чотирма словами?

– Олександр Теренчук – актор, шоумен, гуморист, а тепер ще й волонтер.

– Ви доволі рано почали захоплюватися гумором, правильно я розумію?

– Так, спочатку була гра «Стартінейджер», у якій я брав участь, потім – КВК (Клуб веселих і кмітливих), «Ліга сміху», зйомки в серіалі «Одного разу під Полтавою» та в багатьох інших гумористичних проєктах. 

– Як зазвичай готуєтесь до виступів? 

– Ми з командою їдемо до Києва, там на декілька днів зачиняємось від усіх у квартирі та працюємо. Також у нас є авторська група, яка їздить на редагування наших текстів, щоб знати, чи підходить матеріал. 

– Як харчуєтесь у цей період?

– Піца, хот-доги та будь-яка швидка їжа, яка не дуже корисна. Часто варимо вареники, пельмені, макарони. Також можемо зварити суп або посмажити курку. Тепер серед медійних людей поширеною є реклама за бартером: тобі привозять їжу, а ти в інстаграм-сторіз її рекламуєш. Отож такими лайфхаками теж користуємось (сміється).

– А як тестуєте жарти?

– Жарт на папері може здаватися не таким смішним, як на сцені. Все через те, що на сцені ти з почуттям гумору демонструєш свої акторські здібності. Також існує поняття «ланцюгова реакція». В залі, де багато людей, це якнайкраще помітно. Тож, на мою думку, найкраще тестувати жарти у великому залі перед публікою. До того ж завжди потрібно допрацьовувати їх.

– Що ви робите, аби мати краще почуття гумору?

– Щоб гумор гарно працював, потрібно бути в оточенні людей, які мають добре почуття гумору. До того ж важливо, щоб людина могла посміятися із себе. Також треба постійно дивитися гумористичні шоу, бо жарти теж мають свої формули, які не всі можуть помітити. Однак ті, хто працює в цій сфері, зазвичай дивляться на те, як побудований жарт, на чому він базується. Вони вбирають усе це, як губка, і потім ретранслюють з авторським підходом.

– Вас легко розсмішити?

– Коли я дивлюся виступи коміків або команд, то це зробити непросто. В ці моменти я радше аналізую побачені виступи та роздумую над тим, що міг би додати, забрати, змінити. Проте в близькому колі сміюся часто.

– Чи був у вас досвід працювати за кордоном? 

– У свій час ми з «Лігою сміху» відвідали багато міст Америки: Нью-Йорк, Торонто, Чикаго. Також були в Канаді. Їздили в Казахстан, Латвію, Литву тощо. Однак мені не подобається довго жити в іншій країні: сім–всім днів – і я вже хочу повернутися додому. Окрім того, в Америці мені не дуже сподобалася їжа. Всюди були солодкі пампушки, гамбургери, чизбургери. Інакше кажучи, важка для організму їжа. Щоб поїсти звичні страви, нам доводилось шукати український або єврейський ресторани.

– Які найбільш незвичні страви куштували там? 

– У Казахстані була цікава історія. Там ми скуштували плов з м’ясом. Коли замовляли страву, то не знали, з якого саме м’яса її готують. Утім, після того, як ми скуштували, нам сказали, що плов був із конини. Незважаючи на те, що спочатку нам страва сподобалась, ми не змогли її доїсти. 

– Чи є ще їжа, яку ви б ні за яких умов не з’їли? 

– Собак та жаб. Але одного разу я скуштував коників стрибунців. Це сталося під час корпоративу, на якому Дмитро Комаров для замовників готував нестандартну їжу. Там було все: коники стрибунці, таргани, дуріан, змія. Я уявлення не маю, як ті люди все це їли, але лише від запаху дуріану мені було погано. Щодо коників стрибунців, то не можу сказати, що це було жахливо. На смак вони мені були схожі на сухого карасика.

– Яким ви бачите свій розвиток у кіноіндустрії? 

– Ця діяльність мені дуже до душі. Я вже знімався в ситкомах, скетчкомах. Отож тепер би хотів зіграти в повнометражному фільмі. Ми вже починали знімати повний метр «Одного разу під Полтавою». Проте зйомки розпочалися 22 лютого 2022 року, і через повномасштабне вторгнення росії в Україну довелося все це призупинити. Я сподіваюсь, що незабаром робота над фільмом відновиться і за деякий час ми побачимо стрічку в кінотеатрах.

– Що вам найбільше подобається в цьому виді діяльності?

– Комунікація з людьми – це моє улюблене. Я люблю цікавих, епатажних, нестандартних людей, а актори здебільшого є такими.

– А що не любите?

– Чесно кажучи, ненавиджу вчити текст. Щоб усе добре запам’ятати, треба витратити дуже багато часу. До того ж це доволі монотонна робота, а вона мені не дуже подобається. 

– Вам складно перевтілитись у персонажа, якого ви граєте?

– Усе залежить від самої ролі. Однак найскладніше віднайти зв’язок із персонажем, якого тобі потрібно зіграти. Щойно тобі вдається зрозуміти характер цього героя, тоді стає напрочуд легко транслювати його, незалежно від ситуації. Найдовшим і найскладнішим для мене є процес пошуку.

 – Ви любите готувати? 

– Так, мені подобається готувати домашню їжу. Ми з дружиною постійно щось готуємо. Зазвичай це прості страви. Світлана обожнює помідори та руколу. Їй більше нічого не потрібно. Вона веганка, тож інколи страви, які ми готуємо, відрізняються. Наприклад, коли готуємо «Шубу», то в мене вона з оселедцем, а в неї – з грибами. Така ж ситуація з приготуванням салату «Олів’є»: в мене – класичний рецепт, а Світлана додає веганську ковбасу. Більше в нашій сім’ї готує дружина, тому я тижнями можу не їсти м’яса і цілком добре почуваюсь. Ба більше, в нас є невеличка теплиця, де ростуть свіжі фрукти й овочі. Тож ми часто готуємо страви саме з власноруч вирощених продуктів. 
Я люблю готувати борщ. Вперше, коли його варив, то спершу на одному сайті підгледів рецепт, тоді випадково перейшов на інший, а потім іще на один. Дружина наприкінці щось додала – і борщ нам вдався. Також готую картоплю – варену, жарену, в кожушках.

– Думали над тим, щоб також стати веганом?

– Думки в мене про це є. Втім, насамперед у людини має бути в це закладена правильна філософія, адже люди не просто так відмовляються від продуктів тваринного походження. Наприклад, моя дружина вже вісім з половиною років веган, хоча до того їла все. Тож з огляду на її досвід, я розумію, що до цього рішення потрібно підходити дуже свідомо. Інколи є дні, коли не хочу їсти м’ясних продуктів, тоді споживаю легку та поживну їжу. Що цікаво, мій організм у цей період дуже добре себе почуває, не гірше, ніж тоді, коли я їм м’ясо.

– У вас є авторська страва?

– Я обожнюю смажену картоплю. Мабуть, це і є моя фірмова страва. Сам її чищу, нарізаю соломкою, смажу у сковорідці. Що важливо, роблю це на великому вогні. Також додаю до картоплі велику кількість олії, а ще солю наприкінці приготування. Роблю це для того, щоб картопля не розлазилась, а верхній шар був таким, як у картоплі фрі. Під час навчання в університеті я їв таку страву через день. 

– А хто вас навчив готувати? 

– Мама. Пам’ятаю, як разом із нею я приготував свої перші пряники через м’ясорубку. Що цікаво, вони були з розсолом із помідорів. У мами досі є цей рецепт, тому коли я приїжджаю до мами в гості, то часом вона готує ці пряники, щоб я згадав дитинство. Тож основні знання я здобув від мамусі. Згодом ми з друзями почали відпочивати на природі, там я навчився готувати на мангалі. Зазвичай готуємо у спеціальних великих сковорідках зі сталі, що не іржавіє, в нас їх називають «сковорідки від тракторів». У них ми готували все: варили, смажили, шкварили, парили. Навіть юшку з поліном варили.

– Ви згадали, що з дитинством у вас асоціюються пряники, приготовані через м’ясорубку. Чи є ще якась страва, яка нагадує вам дитинство? 

– Я народився і певний період жив у селі, де в той час не продавали багато солодощів. Отож я любив готувати «український снікерс»: відрізав скибку хліба, посипав його цукром, занурював у відро з холодною водою і тоді це їв. Ще мені дуже запам’яталась страва, яку ми готували із вчителькою молодших класів. У четвертому класі ми приносили картоплю в кожушках, вчителька готувала суміш з олії, цибульки та часнику, ми нарізали картоплю, тоді занурювали її в ту олію і смакували це на групі продовженого дня. 

– Які кухні світу ви любите?

– Мені дуже подобається українська та грузинська кухня. Хоч іноді животик росте від цих страв, однак вони такі смачні, що дуже важко від них відмовитись.

– Ви живете у Вінниці. Які незвичайні поєднання їжі є в цьому місті?

– У Вінниці для брендування міста в меню ресторанів запропонували додати різні страви з вишнями. Наприклад, борщ із вишнями. Я, до речі, куштував цю страву, вона має доволі цікавий смак.

 – Раніше ви мали кав’ярню і неодноразово казали, що дуже любите каву. Чи можна вас назвати кавоманом?

– На знімальному майданчику я можу випити до десяти чашок кави на день, а в повсякденному житті щонайменше чотири–п’ять. Жодна зустріч у мене не минає без цього напою. Вранці п’ю еспресо, потім упродовж дня стараюсь переходити на американо, щоб була менша доза кофеїну. Тож, мабуть, я кавоман. (Сміється – ред.)

– Який сорт кави ваш улюблений?

– Коли я почав вивчати цю сферу, то зрозумів, що немає доброї чи поганої кави. Також немає мегасмачної чи несмачної кави, все це справа смаку. Хтось любить, щоб наприкінці напій був гіркуватий, хтось більше любить кислинку. Мені ж до вподоби щось середнє між кислинкою та гіркуватістю. Хочу, щоб спочатку була кислинка, а наприкінці гіркуватість. До того ж для мене вкрай важливим є якісний продукт, а от присмаки мені подобаються різні.

– Любите солодке?

– Ні, не дуже люблю. Але коли все ж споживаю солодощі, то надаю перевагу пташиному молоку, це, мабуть, ще з дитинства. Також люблю «Наполеон» – це мій найулюбленіший торт. І ще в мене є одна слабкість – горішки та трубочки зі згущеним молоком.

– Пробували коли-небудь самостійно готувати торт «Наполеон»?

– Ні, лише допомагав мамі. Вона готувала, а я перемащував коржі. Досі пам’ятаю, що торт має настоятися і лише тоді можна буде його їсти.

– Розкажіть найсмішнішу історію, яка з вами сталася за всю вашу кар’єру.

– Одного разу я був ведучим на весіллі. Коли приїхав на місце проведення свята, то побачив велике сіре приміщення, де стояли лише лавки та столи. Спершу я подумав, що навігатор помилився, тому я зайшов у ту будівлю, щоб запитати, чи правильно приїхав. Там я побачив жінку в червоному фартусі, яка тримала великий пластмасовий таз із салатом «Олів’є». Вона накидала його гостям… рукою. Проте на цьому історія не закінчилася. Мене не впускали в туалет, потім я дізнався, що все це через холодець, який там застигає. На щастя, мені вдалося переконати ту жінку, щоб вона дозволила зайти до туалету. І там справді стояли столи, на яких застигав холодець. Цього дня я ні холодцю, ні салату «Олів’є», нічого, крім води та хліба, не їв.

– На початку інтерв’ю ви схарактеризували себе як волонтер. Після повномасштабного вторгнення ви запустили два волонтерські проєкти – «Батальйон гарного настрою Вінницькі» та «Батальйон гарного настрою Поділля». З командами ви виступаєте лише для військових чи для цивільного населення також?

– «Батальйон гарного настрою Вінницькі» – це місцеві артисти, які зібрались, щоб допомагати армії. Туди входять не лише гумористи, а й співаки, літератори, музиканти тощо. Другий проєкт –«Батальйон гарного настрою Поділля» – це команда, яку сформували з учасників «Ліги сміху»: «Вінницькі», «Наш формат» (Кам’янець-Подільський) і «Відпочиваємо разом» (Хмельницький). Із цих трьох команд ми обрали по два найкращих учасники та сформували нову команду. З «Батальйоном гарного настрою Поділля» ми їздимо з концертами для цивільного населення та для військових всією територією України. Вже зібрали кошти на 103 автомобілі й передали їх Збройним силам України. З «Батальйон гарного настрою Вінницькі» ми робимо те ж саме, просто цей проєкт більш регіональний. Він підв’язаний під Вінницю, вінницькі районні центри, села. Востаннє ми зібрали 140 тисяч і закупили два дрони, які відправили Національній гвардії України.

– Як зазвичай відбуваються ваші концерти з військовими?

– Я – ведучий концерту, тому виходжу завжди першим, і на початку всі військові поводяться напрочуд стримано. Втім, коли минає хвилин 10–15, то вони розслабляються, легше йдуть на контакт, починають підспівувати, підтанцьовувати, аплодувати, жартувати, сміятися. І щойно все закінчується, ти знову бачиш тих стриманих чоловіків.

– Які ситуації у військових частинах найбільше закарбувалися в пам’яті?

– Перш за все варто зазначити, що нам не дозволяють довго перебувати в частинах. Однак є декілька історій, які я пам’ятатиму все життя. Після одного з концертів хлопці нам подарували свої шеврони. Також дарували український прапор. Під час виступу на аеродромі в Умані над нами пролетів літак стратегічного призначення. У цей момент абсолютного нічого не було чутно.

– Чого вас навчила повномасштабна війна росії в Україні?

– Насамперед вона навчила, що треба цінувати рідних та близьких, якомога частіше з ними зустрічатись. Жити сьогодні, працювати сьогодні, любити сьогодні, цілувати своїх коханих сьогодні, обіймати своїх дітей сьогодні та мрії здійснювати сьогодні. Не відкладати життя на завтра чи на післязавтра. Треба розумно підходити до витрачання грошей, але жити, кайфувати, радіти, насолоджуватись тим життям, яке в тебе є. 

Наприкінці невелике бліцопитування. Прошу вас продовжити речення. 

– Якби я міг стати персонажем книги чи фільму, то був би…

– Жан-Клод Ван Дамом.

– Найбільший вплив на мене мав/мала/мали…

– Моя дружина та генеральний продюсер «Ліги сміху» – Наум Боруля.

– Якби я міг до кінця життя їсти лише одну страву, то це була б…

– Смажена картопля.

– Гуморист та гумористка, які мені подобаються найбільше, – …

– Дмитро Голубєв та Ірина Сопонару.

– Моя ідеальна відпустка – це…

– Індійський океан зі сім’єю та друзями.

– Я б ще раз відвідав…

– Мальдіви.

– Я не люблю дивитись…

– Фільми російською.

– Я зазвичай слухаю…

– Ivan NAVI, Степан Гіга, Святослав Вакарчук, SHUMAI.

– Якби я мав необмежені можливості, то…

– Став би суперменом, який би звільнив нашу країну від орків.

– Бажаю всім читачам…

– Багато читати та їсти смачні страви.

ФІРМОВІ РЕЦЕПТИ ОЛЕКСАНДРА ТЕРЕНЧУКА

Пісний «Олів’є» 
(за рецептом дружини)

Інгредієнти: картопля, морква, консервований горошок, консервована кукурудза, квашені огірки, маринована цибуля, веганська ковбаса або смажені гриби, пісний майонез, сіль.

Приготування. Відварити картоплю та моркву, дати овочам охолонути, тоді почистити їх. Замаринувати цибулю (порізана цибулина, чайна ложка цукру, столова ложка оцту, окріп). Картоплю та моркву нарізати кубиками, огірки також нарізати і відтиснути з них зайвий сік (обов’язково), ковбасу подрібнити.
У посудині з’єднати нарізані овочі, ковбасу, додати мариновану цибулю, горошок та кукурудзу. Все заправити пісним майонезом, посолити, перемішати і, накривши, залишити в холодному місці на декілька годин. Тоді подати до столу.

Салат «Під шубою» 

Інгредієнти: буряк, картопля, морква, оселедець, цибуля, майонез, сіль, цукор, оцет.

Приготування. Відварити чи запекти овочі (буряк, картоплю, моркву). Цибулю нарізати дрібними кубиками та замаринувати (порізана цибулина, чайна ложка цукру, столова ложка оцту, окріп). Охолоджені й очищені овочі дрібно натерти, оселедець нарізати маленькими шматочками. З охолодженої маринованої цибулі злити воду. В посудину викласти інгредієнти в такій послідовності: оселедець, цибуля, картопля, морква, картопля, буряк. Кожен шар трішки посолити і змастити майонезом. Накрити готовий салат харчовою плівкою та поставити в холодильник, залишити в ньому на декілька годин.

Пряники з помідорового розсолу

Інгредієнти: склянка помідорового розсолу, склянка олії, склянка цукру, 200 г масла чи маргарину, чайна ложка соди, погашеної оцтом, борошно.

Приготування. З’єднати всі інгредієнти, крім борошна. Старанно перемішати. Додати борошна стільки, щоб тісто можна було розкачати (як на вареники). Є два варіанти роботи з тістом: 
Варіант 1: розкачати та вирізати формочками. 
Варіант 2: змолоти в м’ясорубці, попередньо встановивши на неї форму для пряників. 
Готові пряники поставити в духовку, розігріту до 180 градусів. Випікати близько 20 хвилин.

ТОРТ «Наполеон»

Інгредієнти: (на тісто) 0,5 скл. сметани, 100 мл олії (або масла), 2 скл. борошна, чайна ложка соди; (на заварний крем) 0,5 л молока, 2 яйця, столова ложка борошна, 8 ст. л. цукру, 50 г масла, 30 г коньяку, ванільний цукор до смаку.

Приготування. Сметану змішати з олією, просіяти борошно і додати соду. Замісити тісто, розділити його на сім частин. Залишити в холодному місці на годину. Потім розкачати коржі завтовшки приблизно 1–2 мм. Випікати за температури 180 градусів 15–20 хвилин. 
Приготувати крем. Яйця та борошно збити вінчиком, щоб не було грудочок. Цукор розчинити в молоці. Усе змішати. Підігрівати п’ять хвилин, безперестанку помішуючи. Тоді додати масло, коньяк, ванільний цукор. 
Готові коржі перемастити заварним кремом. Зачекати, доки вистигне, і можна смакувати.